Общее·количество·просмотров·страницы

среда, 8 октября 2014 г.

Як Бандеру крайнім робили



     Ціна питання. 
     Останнім часом в Україні знову набирає популярності "антифашистська" тематика, яку активно педалюють певні політичні сили. Цікаво, що основним об`єктом дискурсу є не Мусоліні, не Франко і навіть не Гітлер. І не численні неонацистські організації, що заполонили простори неньки України а надто - Росії, - там, за відомостями компетентних органів, нараховується близько 300 тисяч (двадцять повнокровних піхотних дивізій РККА зразка 1941 року!) активних учасників різного роду неформальних об`єднань нацистського толку.
     Однак зовсім інше привертає увагу українсьтких політиків. Читач, певне, вже здогадався: Бандера, ОУН, УПА.
     Ось приймаються постанови про святкування Дня Перемоги в м. Одесі (а далі і в інших містах) з радянськими прапорами. Ось депутат обдеської обласної ради Кваснюк ініціює звернення до Уряду "...я хочу, чтобы Кабинет министров Украины обязал их перестать диктовать нам, на каком языке разговаривать, и как воспитывать наших детей".


      На думку депутата місцеві ради, особливо в певних регіонах, тільки те й роблять, що витрачають кошти на "героізацию нацисских пособніков". Втім, звернення не було прийняте. Поки що. Через дуже поважну причину. Пан Кваснюк, виписуючи проект документа, примудрився припустися 14 граматичних та стилістичних помилок на мові, яку вважає своєю рідною, через що депутати його заветували, повернувши ініціатору, певне, для доопрацювання.
      Замість цього напевне, в компенсацію борцю за "язык" Кваснюку, прийнято рішення про виділення коштів на підтримку розвитка російської мови в Одеській області. Мабуть, щоб грошики не дісталися підступним бандерівцям. Так історія вкотре тісно зімкнулася із політикою.
      Не маючи нічого проти вільного й демократичного розвитку російської (втім, як і інших мов), зауважимо одну деталь: так вже у нас в Україні повелося, що проблеми мови, УПА, Бандери з Коновальцем чи Шептицького у нас витягаються із шафи а) перед черговими виборами і б) коли в холодильниках українців меншає харчів. В даному випадку спрацював другий варіант: гречка та пшоно подорожчало втричі, кртопля коштує на чверть дорожче ніж в супермаркетах Німеччини, бензин - на 25 центів більше - ніж на АЗС Сполучених Штатів, тощо.
     І ось нам знову пояснють в чому проблема: кругом вороги. Таємні і не дуже. І перші з них - "бендери", ті самі "козлы, которые мешают нам жить". Ну і, головний з них, звичайно, САМ...
     Найперше звинувачення на адресу Бандери звучить так: він (як і вся ОУН) є нацистським посіпакою, він активно співпрацював з Гітлером, а відтак автоматично перетворюється на щось мерзенне, брудне і смердюче. Ворог, одним словом.
     Не будемо захищати Степана Андрійовича Бандеру, - нестатку в захисниках він не має, в тому числі й таких, що надають йому "ведмежу послугу" власною некомпетентністю і нещирістю. Більше того, скажемо, що (на нашу думку), ця історична постать, як і політична сила, яку Бандера очолював, достатньо суперечливі.
     Ми про інше. Давайте задамося питанням: а судді хто?
     ОУН на певному етапі дійсно була союзником (хтось скаже - ситуативним) Німеччини в 30-40 роки. Це - правда. Напевне, мало знайдеться людей, які б при цьому не згадали про батальони "Ролянд" та "Нахтігаль"; про те що сам Бандера проходив певний вишкіл в тренувальному центрі "Абверу" навесні 1941 року; про те, що підпільна мережа ОУН(р) постачала германським військовим розвідувальну інформацію; про те, що диверсанти "Нахтігалю" та "Ролянда" брали безпосередню участь в спецопераціях із захоплення прикордонних мостів та інших об`єктів.
     Що було - те було. Але. Повторимся: а судді хто? Давайте поглянемо назад, в події минулого сторіччя. Може, знайдуться й інші "нацистські посіпаки".

 Газові камери для Освенцима.
     Ніхто не сперечається, Бандера, Шухевич, Лебідь, Стецько особисто посприяли приходу Гітлера до влади, створенню військово-промислового комплексу Третього Рейха, будівництву концтаборів, в яких знищувалися євреї, цигани, росіяни та українці; ясно, що ОУН та УПА зробили вагомий внесок в перемоги Німеччини на Східному та Західному фронтах. Але і доблесним американцям тут є є чим похвалитися.
     Про співпрацю американських корпорацій із Третім Рейхом говорять давно і детально. Наприклад, з 1942 по 1944 році до Німеччини щомісячно постачалося через Іспанію до 1100 тон фольфраму; та 48 тис. тон нафти (в останньому випадку постаралася "Стандарт-Ойл). А вольфрам - це бронебійні снаряди та кулі, електро- та рідіолампи, системи обігріву кабін літаків і т.д., і т.п. Навіть одномісячна поставка американської нафти давала змогу забезпечити близько 20 тисяч вильотів германських бомбардувальників на Лондон і Ковентрі.
     Корпорація "Сіменс" (з американськими інвестиціями) з приходом до влади Гітлера побудувала в Німеччині заводи, на яких вироблялися газові камери для "Освенцима" та "Бухенвальда", електрообладання для автомобілів, танків, літаків, тощо. "Сіменс" і досьогодні виплачує компенсації кільком людям, які вижили в нацистських таборах.
 На совісті голови корпорації ІТТ полковника Состенса Бена - практична допомога нацистським інженерам в удосконаленні систем зв`язку та керованих авіабомб, якими бомбардувався Лондон.
     Власники компанії "Хюго Босс" (Знаменита нині BOSS) випускали уніформу для СС, СА та "Гітлеюгенду".
     От якщо Ви вважаєте, що найфанатичнішим прихильником теорії "вищої раси" були Бандера із Шухевичем, то, на жаль, глибоко помиляєтеся. Дослідження нацистів в цій сфері фінансували всесвітньо відомі американські Rockefeller Foundation и Carnegie Institute.
      От якщо ви не знаєте звідки постачалися підшипники для германських танків, то ми підскажемо: із Сполучених Штатів. На цьому заробляв заступник начальника управління війського виробництва США, котрий був діловим партнером одного з родичів рейхсмаршала Герінга, який (родич) отаборився в Філадельфії і непогано себе там почував.
     Цікаво, чи пан одеський патріот Кваснюк со товарищами мають телефони, пральні машини або телевізори виробництва "Сіменс"? Чи є в їхньому гардеробі штани від BOSS? І чи викинуть вони все те барахло на смітник, дізнавшись про злочинні зв`язки тих фірм з нацистським режимом? А мо, їх ненависть до "посіпак" лише на Бандеру розповсюджується?


Табір смерті "Освенцим". Жертви газових камер, виготовлених на заводах фірми "Сіменс" з американськими інвестиціями. В камерах використовувася газ "Циклон-Б", розроблений німецькими спеціалістами, які проходоли навчання в Радянському Союзі (Саратов). Виготовлено газ на німецьких заводах компанії "ІГ Фарбеніндастрі" з американськими інвестиціями. Доречі, в Освенцимі загинули і два брати Степана Бандери - Олекса та Василь.

Цюріхські гноми.
      Так в світовій банківській системі називають швейцарські банки за їхню надійність і бездоганну репутацію. Проте, якщо придивитися, то ця репутація виявиться дещо підмоченою.
     Найменшою провиною Швейцаріє є те, що вона прийняла на зберігання золото Третього рейху. Дійсно, хіба можна звинувачувати тихих швейцарців в тому, що вони не встояли перед такою спокусою: за різними даними в Берні осіло до 90% жовтого металу, який непосильним трудом (в тому числі, й буквально видираючи з рота "унтерменшів") назбирали веселі хлопці з СС. Щоправда, тут все це замовчати не вийшло: різні організації, від урядів західної демократій до Всесвітнього єврейського конгресу неодноразово піднімали це питання. Все-таки - золото.
      Інші "грішки" країни банків, сиру і годинників не таки невинні, і, як це не дивно, менш відомі. Наприклад, мало хто знає, що основними зенітними гарматами Вермахту були швейцарські "Ерлікони". Модифікацією цих же гармат були озброєні германські винищувачі та бамбардувальники, які штурмували Сталінград, Дюнкерк і Варшаву.
     Швейцарські бізнесмени постачали в Німечину підшипники для кораблів, танків та автомобілів, системи наведення торпед, аж ніяк не переймаючись тим, що цими торпедами гітлерівські підводні човни топили американськи, британські, канадські або радянські кораблі. Через Швейцарію постачалися нафта, каучук та інші стратегічні матеріали.
     Нарешті, через швейцарські банки й фірми, користуючись їх "нейтралітетом", Рейх здійснював платежі по контрактам на постачання зброї, сировини та промислового обладнання з усіх країн світу, які згодні були те все Гітлеру продавати.
     Вважається, що сумарний вклад Швейцарії у військові досягнення нациської Німеччини був не таким вже й великим - близько 0,5 %. Але все пізнається в порівнянні, - 0,5% втрат СРСР у війні складає 200 тисяч осіб. Невже Бандера допоміг Гітлеру більше?
Агов, пане Кваснюк! Чи маєте Ви рахунки в швейцарських банках? Чи не муляють вам швейцарські годинники?
 Одягнувши кожушки з австралійської овчини, снарядивши чотири гармати розробки швейцарської фірми "Ерлікон" снарядами з радянським вольфрамом; перевіривши, чи справно працює електроапаратура американської фірми "Сіменс"; заправивши щойно доправленим з СРСР бензином, німецькі льотчики запустили двигуни з комплектуючими від американської "Дженерал елекрік", і бомбардувальник Ю-88, похитуючись на колесах із бразильського каучуку, завезеного через Іспанію, вирулив на старт, аби вилетіти на бомбардування Лондона.

Непримиренні вороги
       Матеріали про американську та швейцарську допопомгу нацистський Німеччині ми надали як приклад. Можна до бескінечності перераховувати інвестиції в гітлерівску машину масового знищення людей та військових загарбань Туреччини та Аргентини, Швеції та Мароко, Франції та Бразилії. Англія теж не пасла задніх, варто лише згадати  які жахливі наслідки мала політика "умиротворення" пана Чемберлена, що призвела до "Мюнхенької змови", котра відкрила де-факто шлюзи Другій світовій війні.
         Але пана Кваснюка напевне більше зацікавить діяльність такого собі Йосипа Джугашвілі та очолюваної ним ВКП(б).
         Якшо америанці щедрою рукою, на користь власній кишені (і на біду багатьом народам) наділяли Гітлера ресурсами для війни та знищення людей, то СРСР не лише не відставав, але й випереджав США за масштабами цієї благородної діяльності. Правда, мотиви були дещо інші.
          Лише за період з 1 січня по 11 лютого 1941 року СРСР поставив Німеччині: продовольчого і кормового зерна, бобових та масляних культур - 934,5 тис. т., бавовни - 69 тыс. т., льону - 4,3 тис. т.; нафтопродуктів - 721,8 тис. т., в тому числі авто- та авіабензину - 195,6 тис. т.; хромової руди - 22,7 тыс. т., марганцевої руди - 58,7 тис. т.; асбесту - 9 тис. т., платіни - 1513 кг., иридия - 31,3 кг.
     Всякий знає, що льон потрібен для виробництва мастила для зброї, без марганцю не виплавити танкової броні, платина та ірідій незамінні у виробництві радіоапаратури та систем управління ракетами ФАУ, а із бавовни шиють не лише шкарпетки, але й уніформу для СС, СД та "Гітлерюгенда".
     Але ж поставки йшли не лише в ці місяці, вони були й до того, і після того. Так, до 21 червня 1941 року загальний об`єм постачань із СРСР до Німеччини нафтопродуктів склав 942, 3 млн.т., бавовни - 105,4 тис. т., платіни - 2490 кг. Це - не рахуючи каучука, нікеля, деревини, олова, молібдена і т.д.
     Цікаво, якими словами згадували англійські жінки, дітей яких було вбито бомбами, виготовленими із металу, що його дав німцям товаріщ Сталін, скинутими з літаків, заправлених бензином від товаріща Сталіна допомогу СРСР гітлерівцям? Невже ті жінки проклинали ОУН та Бандеру?
     Слід додати, що однією з поразок в 1941 році Червоної армії радянські історики називали погану підготовку екіпажів літаків і танків. Банально не вистачало бензину на навчання. Але майже 722 тисячі тон бензинів, які лише за півтора місяці СРСР перекачав до Німеччини, невже їх не вистачило б на те, аби механіки-водії радянських танків досхочу наїздилися полігонами?
     Цікаво, що поставки СРСР міг би німцям і скоротити (дітей було б убито менше), і навіть привід був чудовий - невиконання германською стороною своїх зобов`язань. Рейх всіляко зривав свої поставки до СРСР, а от комуністи працювали на совість!
Треба сказати, що Німеччина теж дещо давала СРСР. Наприклад: крейсер "Лютцов", зразки новітніх літаків - "Ме-109; МЕ-110; Хе-110; Ю-88, зенітні та польові гармати, мінно-торпедне озброєння, оптику, гідроаустичну та гідрографічну апаратуру, металообробні вестати, тощо.
І така співпраця свідчить (в сполученні із знаменитим Пактом про ненапад із секретним додатком) про наявність не просто вігідної фінансової (як у випадках з американцями) співпраці, а союзницькихвідносин.
     У світі до 22 червня 1941 року СРСР та Німеччину офіційно вважали союзниками. Бо саме такий статус надає Угода про дружбу та кордони, яку підписали Молотов та Ріббентроп 28 вересня 1939 року, підписали скаме в той день, коли частини Вермахту увійшли до Варшави. На той час війну Німеччині вже оголосили Великоританія, Канада, Франція, Австралія, Нова Зеландія, Британська Індія, Південно-Африканський Союз. Закінчилася грандіозна Битва за Британіію з десятками тисяч загиблих льотчиків британських, канадських, австралійських ВПС, Люфтваффе, цивільних громадян; коли розпочиналася велика Битва за Атлантику, нациські та комуністичні бонзи слали один одному теплі вітання з днем народження та пили шампанське.
У Москві чомусь нині не дуже поплулярно згадувати оті сердечні вітання нацистів та комуністів і запевнення у вічній дружбі "скріпленій кров`ю"...

     Яскравою ілюстрацією таких відносин стала війна, розв`язана Німеччиною та СРСР проти Польші. Третя Армія РККА, наприклад, після знищення 17 серпня польских прикордонних застав (21 вбитий, 120 полонених з польського боку і 15 убитих 24 поранених із радянського) протягом трьох днів вели інтенсивні бої за польські міста Пліса, Глибоке, Постави, Свенцяни, Гродно.
     Лише під Гродно втрати Червоної Армії становили 200 убитих; 500 поранених; 15 танків, 2 бронеавтомобілі. Втрати з польського боку - більш ніж 500 убитих і 1,5 тис. полонених. Що це, якщо не справжня війна? 
     І не випадково комбриг (пізніше - генерал-лейтенант танкових військ, Герой Радянського Союзу) Кривошеін, в промові з нагоди урочистого маршу в Бресті, в якому брали участь його частина та війська генерала Гудеріана, вітаючи германських союзників із спільною перемогою, запевняв у щирій дружбі "...скріпленій спільно пролитою кров`ю". І це слова радянського офіцера, а не Степана Бандери.
     Спільний "парад переможців" пройшов не лише в Бресті, але й у Гродно, наприклад. Там разом з німецькими командирами парад приймав майбутній маршал Чуйков.
      Багато хто з "ура-патріотів" заперечує факт ганебного параду, придумуючи якийсь пом`ягшуючий замінник на кшталт "церемонії передачі міста", "формального акту", тощо. Однак їм слід було б прочитати "Спогади солдата" Гейнца Гудеріана: " Наше пребуваня в Бресті завершилось прощальним парадом и церемонією з обміном прапорами в присутності комбрига Кривошеіна".
      Що із всього сказаного вище витікає? Треба погодитися, що співпрацею з Гітлером замазали себе всі. Хтось менше, хтось - більше. Бандерівці, певне, відносяться все ж до першої категорії. Бо дії іхні по наслідкам аж ніяк не можна порівняти з діями, наприклад, Сталіна, який, своїм наказом німецьким комуністам у 1933 році визначити "головним ворогом" не нацистів, а соціал-демократів в Рейхстазі фактично вручив владу Адольфу. Не порівняти з наслідками політики Чемберлєна і Деладье, з "Мюнхеном". Не порівняти з пактом Молотова-Ріббентропа, який остаточно розв`язав руки нацистам.
Але вони всі домовилися. Нюрнберзький процес проходив за "джентльменскої угоди": буржуї не нагадують комуністам про пакт, а комуністи буржуям - про "Мюнхенську змову". Така ось історична справедливість.
     Бандера - убивця. На руках його багато крові - польськоїй, єврейської, російської, української, німецької. Багато пролито її в чесному бою, багато - по-зрадницьки. Так само, як це робили інші лідери визвольних змагань: в Італії - Гарібальді, в Ірландії - Імон де Валера, в Польщі - Костюшко або Жимерский. Але чи мають право звинувачувати Бандеру ті, хто у власному оці не бачать добрячої колоди? Вони свої дії можуть виправдовувати "національними інтересами". Але і бандерівцям знайдеться виправдання тими самими "національними інтересами".
     Які інтереси подвигнули "русскіх патріотов" створити на Дону меморіальний комплекс, який вінчає (мовою оригіналу) "... четырехметровая бронзовая фигура Атамана Всевеликого Войска Донского, известного русского писателя и публициста Петра Николаевича Краснова, который по приговору Военной Коллегии Верховного Суда СССР в январе 1947 года был повешен в одной из московских тюрем. Вместе с ним мученическую смерть приняли генералы А.Г. Шкуро, Султан-Килыч Гирей, С.Н. Краснов, Т.И. Доманов, Г. фон Панвиц (Сайт Победа. RU Синодального отдела Моковского патриархата по взаимодействию с Вооруженными силами и правоохранительными учреждениями).
     Чому ж пан одеський депутат не обурюється, чому гнівні листи не пише в російську Держдуму з приводу "возвєлічиванія" нацистських посібників. Чи, може, УПЦ МП, яка так красиво розписала на згаданому сайті "мученицьку смерть"не відає, що генерал Краснов відомий не лише як "ізвестний пісатель", а як командувач козацькими формуваннями у складі СС та Вермахту, так само, як і Шкуро з іншими "мучениками"? Так цей меморіал в Росії не єдиний. Є ще.

     Отже. Щоб там не писали пропагандисти, і іноземні, і доморощені, не можна заперечувати того факту, що сам Третій рейх став можливий лише тому, що, крім бандерівців, ще багато хто робив на нього ставку...
Цермонія обміну прапорами, про яку писав Гудеріан. Спиною - генерал Гудеріан. Прворуч - впівоберта - комбриг Кривошеін. На задньому плані ліворуч впівоберта - ще один радянський офіцер, віддає честь нацистському прапору. Хтось скаже: киплячи всередині від ненависти...

Не вірьте наклепникам, це німецький та російський генерали не регочуть якомусь веселому жарту, - це вони скриплять один на одного зубами. Від пекучої ненависті.

Радянські Т-26 на урочистому марші повз шеренги німецького військового оркестру. Доречі, каски німців виготовлено з росіського металу, а труби - з російської міді. 

Сталінський такнкіст та гітлерівський есесівець (ліворуч). Цікаво, про що вони розмовляють? Яким досвідом діляться? Чи підозрюють, що іхній дружбі, "скріпленій спільно пролитою кров`ю" скоро настане кінець (праворуч)? 

Бойові побратими. Німецькі й радянські військові вітають один одного з перемогою над спільним ворогом - Польщею, цим, як висловився комбріг Кривошеін "Уродлівим дєтіщем Версальского міра". А може, готуються до покладання квітів до могил загиблих товаришів?

http://mashinka-dlya-ovets.com.ua/ovtsy-merinosy.html
Австралійський меринос. Ці вівці ще не знають, що австралійські прислужники Гітлера скоро повезуть з Австралії до Рейху бавовну на шинелі для есесівських солдат, шкури - на кожухи для пілотів Люфтваффе, а м`ясо - на тушонку танкістам

Поставити в Москві на кладовищі храму Всіх святих обеліск німецькому генералу Краснову можна. Адже він - не посіпака фашистський, він воював проти Батьківщини (і був страчений в 1946 році) "за вєру і отєчество". Раз за "вєру", та ще й за "отєчєство", то, виходить, можна і в СС. Встановлено цей пам`ятник на кошти товариства XV Казачого кавалерійського корпусу імені генерала фон Паннвіца з благословення Священноначалія Росіської Православної Церкви Московського Патриархату, за сприяння німецьких ветеранів ІІ Світової війни. Як кажуть, "бандеровські прихвосні" відпочивають.

Меморіальний комплекс на честь генерала Вермахта Краснова на його Батьківщині, станиця Єланська Ростовської області. Крім статуї, яка зображує генерала з отаманським пірначем в руці, тут є барель`єфи його "бойових побратимів". Багато хто в Росії радіє, мовляв, меморіал встановлено приватними особами на приватні пожертви, на приватній землі, держава не має до  увіковічення нацистських вояків жодного відношення. Це так. Але зауважимо, держава також немає жодного відношення до спроб хоч якось завадити пропаганді нацизму в Росії. 


http://nikitabesogon.livejournal.com/9547.html?page=
А ось сучсні російські прихильники нацистів. Фотографуються біля пам`ятника свого куміра. А якби пану Кваснюку запропонували "запечатлеється", чи він відмовився б? Цікаво, якби їх туди, в 1942 рік, на чийому боці вони воювали б? Кого розстрілювали? 

http://newzz.in.ua/main/1148883229-httpvarjag-2007livejournalcom3429263htmlcutid1.html
А цим людям ставити пам`ятники у Львові чи Рівному - зась. Адже вони воювали не за "вєруу і отєчество", а за Україну. Тому люди на кшталт Кваснюка вважають, що саме і лише бандерівці і є справжніми фашистськими виродками.

        З великим бандерівським привітом,
        ПАВЛО  ПРАВИЙ

Комментариев нет:

Отправить комментарий