Общее·количество·просмотров·страницы

четверг, 29 января 2015 г.

Андрусівська зрада: чого варте слово Москви

В історії України і світу день 30 січня відомий однією сумною подією: 348 років тому в селі Андрусове неподалік від Смоленська московський цар Олексій Михайлович підло зрадив Україну, уклавши у неї за спиною ганебний Андрусівський мир.
     У ході визвольної війни 1954-1956 років Гетьман України Богдан Хмельницький та частина козацької старшини звернулися до московського царя з проханням «прийняти Військо Запорізьке» під свою високу руку. Рішення було прийнято на знаменитій Переяславські раді. Зараз ми не будемо відволікатися на непросте питання щодо легітимності тієї «ради» і не дуже красивих вчинків Хмельницького. Цікавих відправляємо до ранішньої публікації^ http://pavlopraviy.blogspot.com/2015/01/blog-post_29.html

Зараз йдеться по інше. За умовами т.з. «Березневих статей», підписаних у Москві, тамтешній цар, окрім всього іншого, зобов`язався взяти участь у війні проти Речі Посполитої, і воювати аж до того, поки не буде визволено всі українські землі. Окремо наголошувалося, що Московія не має права без відома та згоди гетьманського уряду вести з поляками будь-які перемовини, а тим паче – підписувати угоди.

Втім, багато пізніше канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк не даремно казав, що угоди з Москвою не варті паперу, на якому їх написано. Так само сталося і тут. Після таємних напружених перемовин за спиною українців, 30 січня 1667 року між Москвою та Варшавою було встановлено перемир`я терміном на 13,5 років (потім воно переросло у Вічний мир 1686 року), за яким Україну за згодою двох розбійників, було розчленовано на три частини. Лівобережжя та Київ Москва забрала собі; Правобережжя залишилося за Польщею, а Січ визнавалася такою, що перебувала під юрисдикцією обох держав.

Фактично ця угода поставила хрест на довголітніх змаганнях українців за волю і з тих пір наша земля завжди була поділеною між різними державами. В Андрусові між Польщею та Московією було прийнято наступні основні пункти:

- встановлювалося перемир’я на 13,5 років;
- під владою Московії залишалася Лівобережна Україна, а також Смоленськ;
- в складі Речі Посполитої залишалися Правобережна Україна (крім Києва) і Білорусь з Вітебськом, Полоцьком і Двінськом;
- Київ з околицями на два роки передавався Московії, проте в умові була низка застережень, які давали можливість залишити Київ за Росією назавжди;
- Запорізька Січ мала перебувати під спільною владою обох держав;
- царський уряд зобов’язувався виплатити Польщі як компенсацію за втрачені шляхтою землі на Лівобережній Україні 200 тисяч рублів;
- Річ Посполита і Московія зобов’язувались у випадку татарських набігів на Україну разом виступити проти кримського хана та Османської імперії.

Подібна нечесність (або просто скажемо – підлість) глибоко обурила українську козацьку старшину. Проти угоди виступили всі найавторитетніші на той час українські діячі Петро Дорошенко, Іван Брюховецький (між іншим, він до того займав промосковську позицію і немало посприяв політичному розколу в Україні після смерті Хмельницького, який (розкол) відомий нам як «Руїна», а також пізніше - Павло Суховієнко, Дем’ян Многогрішний, Іван Самойлович…

Цікаво, що у Москві робили вигляд, що нічого особливого не сталося, а цар діє цілком справедливо і законно. Коли козаки почали посилатися на «Березневі статті», їм оголосили, що саме за тими статтями цар і діє; що Москва має всі права на Україну і що Хмельницький підписав не союзницьку угоду про протекторат Московії над Україною, про «возз’єднання». Коли ж обурені козаки почали вимагати показати ту угоду, їм цинічно заявили, що оригінал тексту «загубився», але є копія, яку зняли царські писарі. І цар дає своє «чесне непохитне слово», що та копія слово у слово повторює оригінал угоди.

Козаки кинулися назад, до Києва, по свій примірник угоди, але з`ясувался, що він також «загубився» за невідомих обставин. Так українці були ошукані, зраджені й пригноблені. І коли вам почнуть розповідати про «благородних» московських царів та дворян, згадайте, Читачу, історію з Андрусівським миром.

Цікавий факт: набагато пізніше, копії угоди, які було знято гетьманськими писарями, перекладено латиною і відправлено, за звичаями тих часів в найвпливовіші європейські столиці, також зникли. «Загубилися». В Парижі збереглася лише тека, в якій та копія зберігалася. Напевне, російські «історики у цивільному» постаралися…

До речі «суперчесний» московський цар зрадою свого союзника в Андрусові не обмежився. Після подальших перемовин у Москві, Олексій Михайлович гарантував полякам… військову допомогу в разі, якщо Дорошенко не погодиться з умовами міру і почне самостійну війну проти Речі Посполитої. Отакий «брат» знайшовся в українців…

А ще пам’ятайте, що цього всього не було б, якби наша козацька еліта дійсно прагнула створення незалежної держави за будь-яку ціну. На жаль, це не так: козацька старшина передусім прагнула до багатств та привілеїв і приставала до тієї сторони, яка більше тих привілеїв давала чи обіцяла. Не вірите? Листа до московського царя з проханням прийняти Військо Запорізьке під високу руку із збереженням всіх козацьких вольностей гетьман Хмельницький відправив не тому що, як нас вчили, Україна виснажилася у війні з Польщею. Той лист було відправлено в зеніті могутності Гетьманщини – між тріумфальними битвами під Жовтими Водами та Пилявцями.


Але то вже інша, не менш трагічна, неоднозначна і цікава історія…

З повагою,
ПАВЛО  ПРАВИЙ

1 комментарий:

  1. гірко усвідомлювати, що з ще з тих часів наша "еліта" не змінилася і не вивчила уроки исторії

    ОтветитьУдалить