Общее·количество·просмотров·страницы

четверг, 5 февраля 2015 г.

Нова війна Путіна

З часом стає зрозумілим, що військова агресія Путіна в Україні провалилася. Зрозуміло не лише всьому прогресивному людству, але і в Москві. Перед путінською зграєю постало питання: що робити далі? Відступити вони апріорі не можуть, вони просто не здатні на це. Але і воювати вже несила, бо і гроші скінчуються, і число «ватників» не безмежне, а ті, хто залишився, вже скребуть у потилицях: чи варто їхати на Донбас з шансами вижити 50/50.

І Кремль, судячи по всьому, розробив нову стратегію війни. Відтепер її акцент переноситься з полів збройних зіткнень у інформаційний простір. Путінська агентура щосили намагається розколоти українське суспільство, вбити клини між якомога більшими групами населення: за етнічною ознакою, територіальною, мовною, релігійною, спровокувати виступи проти державної влади.
Аналіз соціальних мереж показує, що останнім часом збільшилася кількість публікацій, спрямована на провокацію ненависті решти українців проти тих, які живуть на Донбасі, яких доля змусила втікати з-під путінських «Градів».
Українцям у свідомість вбивають нехитру думу: на Донбасі усе населення – сепаратисти, які мріють увіткнути ножа у спину українському солдату; на Донбасі навіть діти ненавидять Україну.
Провокація має подвійну мету, бо подібні публікації одразу кидається коментувати інша група т.з. «тролів» у сенсі, що Донбас має бути випалено напалмом разом з усім населенням; що всіх «даунецкіх» треба перестріляти, стерилізувати, вислати в Росію, посадити в концтабори, ekt. Таким чином у тамтешніх людях намагаються викликати стійку ненависть до «бандерівців».
Кому не доводилося бачити у Фейсбуці повідомлення типу: «Був у лікарні, там поруч сиділа мама-переселенка з Донецька із дитиною, розговорилилися і на питання де твій тато, дитина сказала: «на Донбассе, хохлов мочит»? Пригадую таку історію, яка (начебто) відбулася у Харкові, Києві, Львові, Тернополі. Сьогодні зустрілася абсолютна калька про дитину і її тата-сепаратиста, яка відбувалася (начебто) у Броварах.
Кожного разу під подібними провокаціями маса коментарів, 9 з 10 яких палають праведним гнівом: вирізати, вистріляти, випалити… Намагання поодиноких громадян переконати решту, що це – провокація, залишається «гласом вопіющого», губиться серед гнівних коментів цікавих осіб з жовто-блакитними заставками замість власних фотографій в аватарках. Ольгіно працює…
Друзі-українці! Пригадайте, це вже було. Навіть є. Досі у маршрутках, купе вагонів і в чергах на базарах люди розповідають один одному, як сестра/знайома розповідала про доньку подруги двоюрідної сестри колеги по роботі колишнього чоловіка, котра (донька) стала наркоманкою на Майдані. Пригадуєте? Ця гидотна історія про «папу, который мочит» - від тих самих режисерів. І розповсюджують її ті самі люди. Їх називають агенти впливу.
Тепер розставимо всі крапки над «І». Серед біженців є чимало таких, які ще півроку тому дерли горлянки за ДНР-ЛНР і Путіна. Є й такі, чиї рідні досі воюють, і зовсім не на боці українських військ. Але таких – одиниці.
З весни минулого року нас переконували в тому, що практично всі люди на Донбасі хотіли в Росію і кричали «Путин прийди». Це було вигідно – Путіну. Аби показати, що Донбас – не український. Зараз про суцільну «путіноманію» на Донбасі волають «українські патріоти». А їхній інтерес в чому?!
Розкрию вам секрет, який в Луганську, наприклад, відомий всім: на знаменитий «референдум» у травні 2014 року ходило не більш ніж 30% населення. Подекуди до 40 доходило. Переважно – пенсіонери, колишні кадебешні стукачі та пропитий люмпен. В моєму будинку на 120 квартир не знаю людей, які б голосували за ЛНР. «Лайфньюс» показував величезні черги на «виборчі дільниці» - було. Але хто при здоровому глузді вірить «Лайфньюсу»?
За що ж деякі із «свідомих українців» винесли вирок всім мешканцям Донбасу? За принципом колективної відповідальності? Так робили Гітлер і Сталін. Так робить Путін. А чим відрізняються від них особи, які волають «Дайош Новоросію депортувати у Рашу»?
Ще одне. Навіть якщо людина колись помилялася – не варто поспішати її розстрілювати. Помилятися – це особливість людини. Помилятися не гріх, гріх – вперто стояти на помилці. І якщо людина, котра вірила у світлий лик «великого Пу» змінила своє ставлення – їй допомогти треба, а не обзивати ворогом Неньки-України. Американці з англійцями у 1945 році не розстрілювали німецьких жінок – це робили радянські автоматники. Американці возили німецьких жінок дивитися на Бухенвальд.
Маю одного знайомого. Був депутатом Луганської міськради. Від Партії Регіонів, звісно. Потім – навіть мером невеликого міста-супутника. Прославився тим, що постійно закликав заборонити українську мову в Україні як чинник, що розколює країну. За це (і багато чого іншого) місцеві патріоти у вишиванках його ненавиділи.
Тепер більша частина тих патріотів тихенько сидить у Львові, Києві, Харкові, чекає, коли українська армія переможе. Навіть у волонтери піти духу забракло. А той чоловік воює у добровольчому штурмовому батальйоні «Айдар». Воює, як розповідають, хоробро. З літа минулого року. Без відпусток і ротацій.
Двадцять три роки люди на Донбасі знаходилися під потужним пресом московської пропаганди. Телебачення, радіо, газети, книжки Донцової і Шитова, серіали про хоробрих ментів і російських спецназівців з Порєчєнковим у головних ролях; фільми про «Великую отечественную» з Безруковим. Тощо.
А що Україна? Скільки українських серіалів знято? Пригадується «Роксолана» - та й та про Туреччину. Скільки фільмів про українських спецназівців, про українських ментів, які завжди готові прийти на допомогу? Скільки книжок російською мовою про українську історію видано і запропоновано в тому числі й Донбасу? Про Путіна, про те, який він великий, геніальний і хоробрий – чотири грубезних фоліанта у книгарнях. А де книжки про Петлюру, Калнишевського, Телігу, Пулюя?
А потім дивуються, чому на Донбасі проросійські настрої? Дивуються, чому досі місцеві не люблять і бояться українських вояків? Це після того, що навіть зараз на частині контрольованій Україною території Донбасу не приймаються те передачі з Києва, зате ОРТ, РТР та «Вести» з Москви – будь ласка.
Про причини того, що відбулося і відбувається на Донбасі можна писати кожного дня і – багато. Ця стаття – на одну конкретну тему, це стаття – попередження і прохання: перш ніж кидатися підтримувати радикальні заклики до знищення або депортацію кількох мільйонів людей – думайте. Думайте, хто і з якою метою вкладає вам у голови такі думки.
P.S. А переважна більшість українців – цілком нормальні, розумні й чуйні люди. На тому тижні приїхала в місто велика родина з Попасної: двоє чоловіків, двоє жінок і двоє неповнолітніх хлопців. Поселили – хоч у тісняві, зате в теплі (Боже, невже після підвалів спатимемо на ліжках?!). Скоро про них дізналися власники невеличкого магазинчика, що неподалік, привезли скромну допомогу: овочі, сік дітям, домашню консервацію. А позавчора заявилися «бандерівці». Найсправжнісінькі. З однієї страшної для росіян партії. Привезли чотири ящики консервів, два відра квашеної капусти і навіть малинове варення.
Просили аби попаснянцям так і передали: «це від бандерівців».
І до речі, припиніть говорити «переселенці». Кажіть так, як воно є – біженці.

Шануймося, українці Сходу і Заходу,
Півночі й Півдня. Бо ми того варті.


ПАВЛО  ПРАВИЙ

Комментариев нет:

Отправить комментарий