Общее·количество·просмотров·страницы

понедельник, 4 мая 2015 г.

Прапор Перемоги: злочин без терміну давності

«Этот день мы приближали, как могли», - співається в знаменитій пісні. Дійсно, тут - нема чого ані додати, ані відняти: як могли. І як уміли. На зубах і жилах. Великою кров`ю.


Останнім часом в путінській Росії стало дуже модним розмахувати не лише георгіївськими стрічками, які в Другій світовій війні використовували лише російські нацисти з армії Власова, але і червоним «Прапором Перемоги».
Насправді місце цьому прапору - в суді. Як речовому доказу великого злочину, скоєному комуністичними вождями проти власних солдат в тій страшній війні.
       В усьому світі символіка червоного кольору на прапорі означає «волю». І лише більшовицькими пропагандистами вигадано міфологему про «колір пролитої борцями за волю крові». Проте вийшло так, що штурмовий прапор 150-ї ордена Кутузова II-го ступеня, Ідрицкої стрілецької дивізії, що його було піднято над Рейхстагом  1 травня 1945 року майже в буквальному сенсі був просякнутий кров`ю. І найстрашніше те, що кров цю пролито марно.

         Зараз сперечаються про кількість втрат під час штурму Берліна. Є різні цифри, від неймовірних 14 тисяч вбитих до не менш фантастичного мільйона. Радянська пропаганда завжди завищувала втрати противника і занижувала власні. Офіційна версія наразі говорить про те, що РККА втратила з 26 квітня по 8 травня 1945 року 352 тис. 475 військовослужбовців, з них убитими - 78 тис. 291. Втрати Війська польського становили відповідно 8 тис. 892 та 2 тис. 825 людей. Втрати в бойовій техніці склали 1997 танків та САУ, 2108 гармат та мінометів, 917 бойових літаків.

         До цього додають казкову статистику вбитих на німецькому боці - 400 тис. І це - не рахуючи поранених, яких, як відомо із статистики треба рахувати як 3:1 (тобто - приблизно 1 млн.200 тис) і полонених - 380 тис. Слід зауважити, що всі ці цифри - наслідки не лише штурму безпосередньо Берліна, але й інших важких боїв, які об`єднано в т.з. Берлінську стратегічну наступальну операцію.
         Та навіть якщо погодитися з офіційною історіографією, яка стверджує, що взяття ворожої столиці обійшлося в «скромні» 78-80 тисяч убитих, нікуди не подінеш того факту, що то були, за великим рахунком, не бойові втрати. То було убивство. То був Злочин.
Спитають: чому? А ми відповімо питанням на питання: а для чого взагалі потрібен був той штурм?
        Пояснимо свою думку. Після прориву Зєєловських висот і виходу до східних передмість столиці Третього Рейху, радянські війська концентричними ударами з півночі й півдня оточили Берлін. В офіційних довідниках так і говориться: 25 квітня 1945 року, о 12 годині дня 6 гвардійський механізований корпус 4 гвардійської танкової армії, форсувавши ріку Хафель, з`єднався з частинами 47 армії, замкнувши таким чином кільце навколо Берліну.
Поглянемо на карту. Поглянемо і... присвиснемо. Бо на момент початку штурму Берліна радянські війська знаходилися на 50-70 кілометрів західніше міста! І з кожною годиною просувалися все далі й далі.
         Виходячи з цього, цілком можна робити висновок, що Берлін станом на 26 квітня, тобто, на початок штурму, фактично перетворився на табір озброєних військовополонених.
Так навіщо ж було цей табір штурмувати? Навішо було класти 18-річних хлопчиків, які в життї своєму жодного разу двчини не поцілували? Яка стратегічна мета того штурму? Що і кому прагнули довести?
        Відомий письменник Віктор Суворов, якого так не люблять офіційні історики, вірно розставив акценти (мовою оригіналу):
        «Берлин уже окружён советскими войсками. Авиацией союзников Берлин уже превращён в океан битого кирпича… В Берлине уже голод… Надеяться защитникам Берлина не на что. Продовольствия им никто не подвезёт и боеприпасов - тоже. В Берлине разрушены водопроводные системы. В Берлине не работает канализация. В Берлине никто не убирает мусор и трупы. И некуда убирать мусор. Сколько огромный город может держаться? Это не Ленинград, за которым стояла огромная страна. Это не Ленинград, который можно было кое-как снабжать через Ладогу. Берлин снабжать невозможно. И некому его снабжать. И нет у Берлина надежды. Война уже кончилась. Один Берлин остался. Дайте защитникам Берлина ещё неделю доесть последнюю гнилую конину. Потом Берлин сам выбросит белый флаг» (В.Суворов. «Тень победы»).
          Нині історики повільно, але невідворотньо визнають, що з військової точки зору штурм Берліна не мав жодного сенсу. Натомість намагаються вигадати різні політичні причини, від прагнення унебезпечитися від можливого захоплення Берліна союзниками (хоча вони такої операції не планували, про що повідомили Сталіна письмово) до такої собі «демонстрації могутності» американцям та англійцям на випадок, якщо ті почнуть війну проти СРСР. Ось стандарта «штамповка» стандартного російського історика Фаліна (мовою оригіналу):
         «Если бы мы первыми не взяли Берлин, то дальше пришлось бы воевать уже не с немцами. А с нашими союзниками – англичанами и американцами... Разведка доносила, что Черчилль впервые задумался о новой войне ещё в марте 1945 года. А в апреле отдал приказ начальникам своих штабов о разработке операции «Немыслимое»... штурм Берлина произвёл отрезвляющее впечатление на англичан. Заключение начальников штабов британских войск было однозначным: блицкрига против русских не выйдет, а втягиваться в затяжную войну они не рискнули» (  WWW.ZRD.SPB.RU).
        Наче Рузвельт (а потім Трумен), Черчіль, Ейзенхауер, Паттон та інші і без того не увявляли можливостей Червоної Армії. Наче битива за Берлін була єдиною операціїю Червоної Армії за Другу світову війну. Наче штурм Кенігсберга, Ржева, Бреслау, Києва, Зєєловських висот, Сінявіно тощо не доводив, що радяньска армія б`ється зовсім не так, як американська або британська, чи навіть японська; що сталінські полководці, на відміну від полководців США або Британії не жаліють ані солдат, ані бойової техніки; що «бліцкріга», як висловився доктор історичних наук Фалін, не буде.
Ох, лукавить російський історик, лукавить... Кому, як не йому знати, що плани подібні до британського плану «Нємислимоє» розробляються навіть якщо здійснювати їх ніхто не збирається. Про всяк випадок. Це - обов`язок генерального штабу - передбачати події в різних варіантах розвитку. План «Нємислимоє» і мав два варіанти – наступальний і оборонний. Подібні плани війни із союзниками розроблялися і в радянському Генштабі...
          Інші автори посилаються на суб`єктивний чинник - безумство «кривавого диктатора Сталіна», який будь що хотів зробити подарунок собі до 1 Травня. Це - відомий прийом: всі злочини комуністичної влади списувати на самого Сталіна. Почитайте мемуари Хрущова: цей ударник комуністичного терору, виявляється, зовсім не мав уявляення про масштаби репресій. Почитайте мемуари Жукова: в усіх поразках і злочинах винен тупий, нелюдськи жорстокий Сталін, а сам Гергій Костянтинович - геній всіх часів і народів, полководец калібру Наполеона, Македонського і Конде.
           Бувають зовсім неадекватні аргументи. Такий собі Олександр Самсонов у статті «Была ли альтернатива штурму Берлина» (сайт «Военное обозрение», topwar.ru), опонуючи авторам, які не бачать сенсу в штурмі Берліна, висловився в дусі агітпроповців 70-х (мовою оригіналу): 
           «... эти люди не понимают очень важных вещей: советский солдат шёл до Берлина долгие кровавые годы, он не хотел делить Победу с кем-либо. Берлин должны были штурмовать части Красной Армии, только польские части могли разделить с нами радость Победы».
          Ні, пане Олександр. Не хотів радянський солдат придбати право безроздільної власності на Перемогу ціною власного життя. Ціною життя солдата таке право хотіли придбати Верховний головнокомандувач і його маршали. Це - велика різниця. Навряд чи сам пан Олександр зголосився би загинути лише для того, аби не ділити Перемогу з американцями, англійцями, канадійцями, французами, данцями, югославами чи ще якоюсь із націй, що воювали з Гітлером. От за себе скажу - точно хотів би не лежати в землій сирій, а, нехай і на місяць пізніше - живим пити за Перемогу в компанії англійських, канадійських, американських, австраліських солдат. Горілку, віскі чи ром - без різниці.
         Не лише я, скромний блогер і любитель історії це розумію. Відомий російський історик Борис Соколов також називає цей штурм дурнею. Та що там - знаменитий генерал Горбатов, той самий, котрий мав сміливість посилати самого Сталіна на три веселі літери (учасник штурму Берліна, між іншим!) вважав цю операцію, скажемо так - помилкою радянських маршалів.
         Переконаний: всі ці аргументи не є дійсними перед судом історії. Комуністичні вожді з якоїсь примхи просто вбили 80 тисяч молодих, здорових чоловіків. Крапка.
        І якби ж то Берлін був виключенням. За логікою доктора Фаліна, американо-британських підпалювачів Третьої сваітової «отрєзвлялі» ще в 1943-му. Згадаймо Сталінградську наступальну операцію. Навіщо було штурмувати оточене угрупування Вермахту, якщо радянські війська стояли вже в 150-200 кілометрах західніше - під Ростовом? І скільки солдатських життів поклали вожді на «вівтар перемоги» замість того, аби зробити очевидне (далі - мовою оригіналу):
         «Почему русские решили перейти в наступление, не дожидаясь, пока котел развалится сам по себе, без всяких потерь со стороны русских, известно только русским генералам» (К. Цейтцлер. «Роковые решения»).
       Тупість Сталіна? Безгамотність Василевського, Єрьоменка, Чуйкова? Так агітатори пояснюють  будь-які незручні моменти в таємничій історії Війни: усе від дурості. Але тут цей номер не пройде. Із щоденика колишного командувача Сталінградського фронту майбутнього маршала Єрьоменка видно, що командири не лише правильно бачили тодішню стратегічну ситуацію, вони доносили своє бачення до Верховного головнокомандування:
         «Следовало, как и предлагал штаб Сталинградского фронта, не атаковать окруженных, а задушить их блокадой, они бы продержались не больше одного месяца, а Донской фронт направить по правому берегу Дона на Шахты, Ростов. В итоге получился бы удар трех фронтов: Воронежского, Юго-Западного и Донского. Он был бы исключительно сильным, закрыл бы как в ловушке, всю группировку противника на Северном Кавказе" (по: В. Суворов. «Тень победы»).
      Кому пропонував штаб Сталінградського фронту ці розумні дії? Верховному головнокомандуючому Сталіну та начальнику Генерального штабу Василевському. Рішення приймав, зрештою, Сталін. Чому він не послухав своїх генералів? З яких мотивив віддав наказ на штурм Сталінграда, тим самим гарантовано поклавши в землю кілька десятків тисяч власних солдат? У нього вже не спитаєш... 
        А ще був штурм Києва «до 7 листопада», коли невблаганні комісари гнали в бій маси піхоти, подекуди - щойно мобілізованих з окупованих територій, неозброєних, не навчених, навіть не обмундированих. Коли німецьки кулеметники в прямому сенсі божеволили від пекельної картини зростання гори трупів перед їхніми окопами.
        І не треба захищати Жукова, Конєва, Сталіна та всю їхню компанію. Є факти. А факти - річ уперта: з якихось своїх мотивів, котрі нам досі не відомі, більшовистське керівництво планомірно винищувало власних солдат. Іноді складається враження, що робилося це навмисно. Може, тому левову частку архівних матеріалів щодо Другої світової досі не розсекречено, навіть через 70 років після її закінчення. Що ховають?
       Наслідки тих злочинів ми відчуваємо досі. На війні було повибіто здорових, сильних чоловіків. Це підірвало генофонд російської й укранської націй. Величезні втрати чоловіків змусили використовувати на важких роботах жінок. Баби тягали залізничні рейки, вкладали шпали; баби рубали вугілля і штовхали вагонетки; баби валили ліс, варили метал і пахали землю. На собі...

       Яких дітей потім могли народити ці жінки? Та ще від в більшості своїй (не рахуючи тих, у кого була «бронь») хворих (інакше їх би теж «загребли») чоловіків. А ми дивуємося, чому наші народи вимирають. Чому помирають відносно молоді ще люди, народжені наприкінці 40-х - у 50-ті роки, - т. з. «повоєнні діти».

       Чим можна виправдати такий удар по нації?

       
     Апологетів офіціозу, які вишукують щоразу нові виправдання страхітливим діям комуністичного режиму, не перевиховаєш. Їм нічого не доведеш. Та вони більше всього бояться, що колись їм щось доведуть. Тому й ховаються за сакраментальним «Не дамо переписати історію». А в цій, «непереписаній», їхній історії Прапор над Рейхстагом - це символ Перемоги, а не злочину. І з їхньої точки зору таким він має бути і для нас.
       Цікаво, хтось із них замислювався над тим, що мами тисяч юнаків та дівчат, що полегли в Берліні, не роздумуючи, погодилися б залишитися без Прапора Перемоги на Рейхстазі,  дочекавшись, коли Берлін доїсть останню гнилу конину?..
 Погляд на карту дає можливість пересвідчитися, що радянським військам був абсолютно не потрібен штурм Берліна. Його гарнізон вже був по суті табором озброєних військовополонених. З трьома мільйонами голодних цивільних.


Берлін. Травень 1945 року. Розбиті радянські танки та САУ
Деякі історики вважають, що втрати танків в тій операції були невеликими - десь до 300 одиниць. Може, вони навіть і мають рацію. Дійсно, порівняно з Курською дугою не вражає. Жаль лише, що апологети необхідності дурного штурму Берліна не сиділи в тих підбитих танках.


 Батьківщина не забула своїх героїв. Після війни спорудила помпезний меморіал загиблим у Трептов-парку на гроші, що їх заробили ті, хто вижив. Але було б куди краще, якби ті, хто лежить тут, залишися живими. А на "меморіальні" гроші спорудили б для них житло...

        P.S. Іноді приходить крамольна думка, що комуністичні вожді навмисне нищили безумними атаками якомога більше мужиків, аби після війни не отримати повстання озлоблених, розпачливих людей, які подивилися на те, як живуть селяни в Польші, Чехії, Німеччині, Болгарії, Прибалтиці і порівняли з тим «раєм», в який їх повертали після переможного походу. В народі протягом війни ходили вперті чутки про те, що Сталін збирається ліквідувати колгоспи після Перемоги, дати мужику землю, скасувати примусові грошові займи, податки, тощо. «Адже дозволили службу у церквах», - говорили солдати.
       Певне, комісари знали про ті розмови й відали про настрої не лише в солдатському середовищі, але й серед інших громадян, що винесли на своїх плечах жахи війни. Треба було якось убезпечити себе від повстання досвідчених у військовій справі, доведених до відчаю людей. Вирішили зробити це радикальним шляхом.


ВАМ ТАК НЕ ЗДАЄТЬСЯ?
   
      

 ПАВЛО  ПРАВИЙ
для Інформаційно-освітньої сотні.
Створено в аналітичному центрі
"Українська хата"

1 комментарий:

  1. Коли були Луганський та Донецький аеропорти мені не вірилося, що москва гнала на наші кулемети тисячами в день своїх прихильників. Коли розповідали, що перед Іловайськом зайшло 15 тисяч військових, а після назад через кордон вийшло десь 2 тисячи я теж не вірив... Але ж зараз я розумію, що мені писали правду...

    ОтветитьУдалить