Общее·количество·просмотров·страницы

суббота, 15 августа 2015 г.

Усмішка пані Кліо

Історія людства знає чимало курйозів, іноді веселих, іноді драматичних, а буває що й трагічних. Навіть у таких страшних речей як війни є певні комічні моменти. Смішне й страшне – поруч. Така собі посмішка Кліо.


Повстання сипаїв – війна, яка продовжувалася майже 2 роки – з травня 1857 по квітень 1859 р. Хоча причин повстання найманих індійських солдат було кілька, приводом послужив… спосіб заряджання нових гвинтівок Енфілда. Набої до гвинтівки заверталися кожен окремо в оболонку зі спеціального паперу. Солдат тримав рушницю в одній руці, в інший набій, а для того, аби розірвати оболонку, треба було використати зуби.
Уся сіль тут в тому, що оболонка набою була змащена сумішшю свинячого та яловичого жиру. Відомо, що в індуїстів корова – священна тварина, а у мусульман свиня – «нечиста». Відповідно, солдати індуського та мусульманського віросповідання відмовлялися «їсти» той жир, за що їх жорстоко карали. На смерть.
Скільки людських життів коштувала та війна індусам та англійцям – достеменно досі не відомо, але рахунок має йти на десятки тисяч.

Північна війна 1700-1721 року.
Війна, яку проти Швеції – однієї з найсильніших військових держав того часу вів Північний союз, до якого входили Московське царство, Саксонія, Данія та Ржеч Посполита. Окрім Москви, решта мали причини воювати зі Швецією – потрібно було відкинути її з південного узбережжя Балтики. А ось Москва причин воювати зовсім не мала.
Вже post factum російська пропаганда вигадала міф про те, що Петро І воював начебто за вихід до Балтійського моря. Міф цей живе й донині. Дійсно, таке хотіння у московських царів було. Але з часів Івана IV Жахливого царі-батюшки лише хотіли, але не могли. І якби не пристрасть Петра І до горілки…
«Решение о начале Великой Северной войны Петр I, как и положено истинно русскому человеку, принял спьяну» (А.Б. Широкорад. «Мифі и реалии Польтавской битві»).
Справа в тому, що підступні данці та саксонці розуміли: без участі московітів, які б відкрили проти Швеції Другий фронт їхня авантюра провалиться. От вони й вирядили підбити Петра свого представника – Польського Короля Августа ІІ Сильного, котрий перехопив «царя-батюшку» по дорозі з Відня до Москви на початку серпня 1698 року в місті Рава-Руська. Протягом трьох днів
«Монархи пили вдвоем, не допускались даже толмачи. Именно в эти три дня и был заключен устный союз против Швеции» (там само).
Додамо, що саме в цій п’янці народилася ще одна легенда – про надзвичайну силу московського царя, який скручував срібні тарелі у трубку. Насправді срібло – доволі м’який метал і будь-яка сильна людина може відносно легко гнути срібний посуд. Чим і займалися упиті до свинячого вереску монархи, хвалячись один перед одним силою.
От в один момент Август ІІ і спитав Петра чи не хоче він приєднатися до війни з Швецією. Мовляв, а чого це шведи такі… нахабні. Петро помотав пьяною головою: дійсно – нахаби. І не довго думаючи, тут-таки й дав своє нерушимо царське слово. Після, напевне, не раз пожалів, бо воювати з сильною Швецією було страшнувато, але – слово є слово.
У війну Московія вступила на півроку пізніше за своїх союзників, котрих на той момент вже було добряче пошматовано. Розповідають, що про вторгнення московітів юний король Швеції Карл ХІІ дізнався на полюванні. Спочатку він навіть не повірив: а цим що треба?! Потім зібрав резервні війська, вирушив проти московитів і вщент розтрощив їх під Нарвою. Але то вже інша історія…

Війна між Сальвадором і Гондурасом 1969 року.
Після поразки своєї футбольної збірної від Сальвадору у матчі відбору до Чемпіонату світу,  Гондурас розірвав з ним дипломатичні стосунки. У відповідь армія Сальвадору перейшла кордон з Гондурасом. Почалися військові дії, які в історії отримали назву «Футбольна війна».
Однією з причин війни була напруга, яку створювали нелегальні переселенці із Сальвадора до Гондурасу, які захоплювати нічийні землі й вели господарство без будь-якого дозволу. Гондурасці боялися, що згодом сальвадорців побільшає, вони матимуть великий вплив і зрештою відбудеться щось на кшталт «Ернандесприди» (президент Сальвадору).
Лише з великими труднощами завдяки тиску Організації Американських Держав, штаб-квартира якої знаходиться в м. Вашингтон (США), вдалося припинити війну, яка забрала життя більш ніж 2 тис. осіб з обох сторін. Навіть після узгодженого припинення вогню Сальвадор відмовлявся виводити свої війська з території Гондурасу, мотивуючи це захистом прав сальвадорського населення на території цієї країни. І лише загроза застосування економічних санкцій змусила виконати угоду.

Війна між Болоньєю та Моденою в 1249 році.
Кавалерійський солдат дезертирував з армії міста Болоньї і втік до Модени. Все б нічого, але він прихопив із собою стару дерев’яну посудину, з якої напував коня.
Влада Болоньї заявила, що доля дезертира йому байдужа (власне, перейматися не було чому бо крихітні армії тих міст-держав, висловлюючись сучасною мовою, були професійними і на місце дезертира прийшов новий найманець), але жбан, який ж власністю міста треба повернути.
Модена проігнорувала дипломатичний демарш сусідів, в результаті чого почалася війна, яка точилася протягом 22 років і коштувала життя кільканадцяти тисячам людей та великих руйнувань селам і містам.
До речі, той жбан так і не повернувся на Батьківщину, оскільки Болонья війну програла. Зараз його зберігають як музейну реліквію в одній з веж Моденського замку.

Кримська війна 1853-1856 рр.
Ця війна сталася через зарозумілість і дурість самодержця всеросійського. Історія тут така.
Між Вселенським патріархом, що сидів на Фанарі (Константинополь) і Папою Римським виникла суперечка стосовно того, хто зберігатиме ключі від храму Різдва Христового, що в Єрусалимі. Турки, котрі володіли містом, після певних коливань і консультацій (російська дипломатія дуже серйозно тиснула, аби ті ключі отримали православні ієрархи) передали ключі католицькому ордену монахів-францисканців. Логіка в цьому була: вірян Римського обряду у світі на порядок більше, ніж православних.
Цар Микола І образився і… окупував Молдавію та Валахію. Так навіть у Вікіпедії написано:
В ходе дипломатического конфликта с Францией по вопросу контроля над церковцю Рождества Христова в Вифлиеме Россия, с целью оказать давление на Турцию, оккупировала Молдавию и Валахию находившиеся под протекторатом России по условиям Андрианопольского мирного договора. Отказ русского императора Николая І вывести войска привёл к объявлению 4 (16) октября 1853 года, а за ней Великобританией и Францией 15 (27) марта 1854, войны России».
Єдина неточність тут – не про конроль йшлося, а лише за те, в кого зберігатимуться ключі від замка на дверях базиліки. Бо храм перебував у спільному управлінні православних (Єрусалимська православна церква), католиків та Вірменської апостольської церкви.
А результат тієї війни відомий: втрата Росією права тримати на Чорному морі флот і військові сили. Більш ніж 150 тис. російських солдат, офіцерів, матросів та генералів наклали головами в тій війні. Сам імператор Микола І покінчив життя самогубством – вийшов приймати парад військ у страшний мороз без шинелі, замерз, отримав пневмонію і відправився до Вишнього вирішувати принципові питання релігійного характеру.
Все через… ключі.
Дурість людська не має меж. Перевірено емпірично. Але коли дурість призводить до війн в яких гинуть тисячі й десятки тисяч людей – то вже злочинна дурість.

З побажаннями всього найкращого,

ПАВЛО  ПРАВИЙ

2 комментария:

  1. Хорошая подборка, Павел
    Спасибо ..

    ОтветитьУдалить
  2. Є ще такий випадок.
    В українському козацькому війську Богдана Хмельницького, кажуть, були відьми. Серед іншого "промишляли" вони пророцтвами щодо результатів майбутніх облог і битв.
    Так ось, коли козаки підійшли до Замостя, відьми напророкували, що цю фортецю козакам не взяти. Зрозуміло, за таких умов подальша облога і тим паче штурм втрачали сенс. Але козаки напевне, козаками не були б, коли б пішли від польської фортеці просто так. Скориставшись тим, що обложені вороги не знали, чим закінчиться облога (у них-бо в штабі не була відьом!), козаки зажадали викуп - чи то 20, чи то 40 тисяч злотих - не пригадую... Поляки зраділи, що, як вони гадали, так легко відбулися - і, недовго думаючи, заплатили повну суму. І козаки тішилися: ворожої фортеці не взяли - та хоч пішли не з порожніми руками (чи кишенями).
    Усі лишилися задоволені.))

    ОтветитьУдалить