Общее·количество·просмотров·страницы

четверг, 20 августа 2015 г.

Згадаймо незлим словом...

На жаль, ми забуваємо дуже багатьох людей, які були справжніми друзями України в найбільш лихі часи. Все збирався написати про цього мужнього й порядного чоловіка, який розплатився життям за правду про те, що відбувалося в України у 1933 році. Знайомтеся: британський журналіст Гарет Джонс. Нещодавно виповнилося 80 років з дня його загибелі від рук агентів НКВС.




Гарет Джонс – британський журналіст валійського походження. З Україною його пов’язувала давня історія: ще його матір жила й працювала в українській Юзівці – у одного з синів тамтешнього підприємця, засновника юзівського металургійного заводу Джона Хьюза, котрий, як відомо, також був з Уельсу.
Оскільки Гарет Джонс добре знав Росію й володів російською мовою, він «спеціалізувався» на СРСР, будучи радником видатного англійського політичного діяча Девіда Ллойд Джорджа саме з радянської проблематики. Паралельно писав для багатьох англійських, німецьких та американських газет, в тому числі таких впливових, як «Таймс» та «Манчестер Гардиан». Під час однієї з поїздок Гарета Джонса до СРСР у 1933 році й сталася ця історія.
Як відомо, більшовики всіляко приховували сам факт Голодомору в Україні. Для розповідей про «щасливе колгоспне життя» за шалені гроші наймалися десятки продажних журналістів по всьому світові; знімали фільми про веселих й ситих селян а також про те, як негри в Америці недоїдають.
Для того, аби увесь світ переконався у перевагах радянської колгоспної системи, комуністи побудували кілька спеціальних «потемкінських» сіл, в яких роль колгоспників грали чекісти. Туди возили іноземних журналістів, політиків і робітничі делегації з «проклятого капіталістичного світу». Великий драматург, нобелівський лауреат  Бернард Шоу, який за два роки до цього відвідав СРСР й поїхав звідти зачарований Сталіним і «щасливим життям», що йому показали енкаведисти, написав величезну статтю, в якій заперечував факт голоду й хвалив комуністів.
Проте певна інформація все ж просочувалися, зокрема про страшні сцени Голодомору писав кореспондент «Манчестер Гардіан» у Москві Малкольм Меггерідж, який, до речі, був прихильником комуністичних ідей доки не потрапив на роботу до СРСР. Після зустрічі й розмови з ним, Гарет Джонс, вирішив вирушити у таємну подорож до України.
Номер – практично смертельний. Адже в СРСР спецслужби слідкували за кожним іноземцем і Джонс ризикував просто зникнути десь на просторах 1/5 земного суходолу. Проте, використавши усі методи зі шпигунського арсеналу, від перевдягань до пересування пішки під прикриттям темряви, Гарет Джонс до зони, ураженої голодом потрапив.
І написав цілу низку кричущих статей, які було опубліковано у західній пресі.
«Я пройшов через безліч сіл і дванадцять колгоспів. Скрізь я чув плач: «У нас немає хлібу. Ми помираємо!» Цей плач лунає по всій Росії; на Волзі; в Сибіру; в Білорусі; в Центральній Азії та Україні — «Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду.»
Більшість офіційних осіб заперечують існування будь-якого голоду, але через кілька хвилин після одного такого заперечення в потязі, я насмілився кинути на підлогу шматок зчерствілого хліба. Наче пуля селянин кинувся на підлогу та поглинув його. Те саме повторилось зі шкіркою апельсина.
Навіть чиновники з транспорту та офіцери ОДПУ попередили мене про небезпеку подорожей селом вночі через велику кількість відчайдушних через голод людей. Іноземний експерт з Казахстану сказав мені, що близько 5 000 000 з 11 000 000 тамтешніх жителів померли від голоду.
Окрім диктатора Йосипа Сталіна, голодаючі ненавидять Джорджа Бернарда Шоу за його оповідання про вдосталь їжі, яку вони начебто мають, але їжі нема, і селяни надто слабкі для роботи в полі»
Більшовики сполошилися одразу. За наказом з самої верхівки кремлівського ареопагу, у західній пресі було організовано шельмування Гарета Джонса та його матеріалів.
Найсумніше, що в кампанії цькування взяли участь… американські та британські колеги журналіста, які працювали у Москві. Мотиви? Товариші більшовики поставили їм жорстку умову: або вони визнають Джонса брехуном, або їм перекриють доступ до висвітлення більш-менш цікавих подій. І заради престижної роботи вони погодилися…
Американський журналіст Юджин Лайонс пізніше зізнався:
«Ми визнали цього чортового Джонса брехуном, хоча й в обтічних фразах, щоб заспокоїти свою совість. Потім, коли з брудною справою було покінчено, хтось послав за горілкою і закускою, Уманський приєднався до святкування, і вечірка тривала до ранку».
Уманський – це радянський «смотрящій» за інформацією та іноземними журналістами в СРСР. Саме від нього залежало, чи буде допущено того або іншого кореспондента до висвітлення сфабрикованого судового процесу проти шістьох англійських інженерів (т.з. «Справа Метро-Вік»), що якраз відбувався у квітні 1933 року у Москві. Крім того існувала й політична причина: заради якихось там українців, що помирали з голоду не варто було дражнити товариша Сталіна, в руках якого були долі англійських громадян.
І журналісти демократичних країн, ті, кого в США звикли іменувати «ланцюговими псами демократії» погодилися. Угода відбулася. Звинувачувані у шпигунстві британські піддані, хоча й були визнані винними, але отримали смішні терміни ув’язнення – від двох до трьох років, проте скоро їх взагалі випустили й відправили на Батьківщину. А одного з них взагалі виправдали за браком доказів, що, погодьтеся, для сталінського СРСР – дивина дивна.
Так представники «демократичної преси» обміняли долі шістьох англійських інженерів на смерті шістьох мільйонів українців та сотень тисяч людей в інших районах СРСР.
А люди, у яких совість не чиста, часто кидаються в крайнощі й виступають над агресивно. Така велика спокуса переконати себе в тому, що той «чортов Джонс» дійсно брехун.
Хрестовий похід проти Гарі Джонса очолив британський журналіст, лауреат Пулітцерівської премії Волтер Дюранті, котрий випустив серію статей в яких заперечувалася масова загибель українських селян від голоду.
Цей тип взагалі був душкою. Він вважав росіян (не ділив народи СРСР, для нього вони всі були «росіянами») придатними для організації життя лише за примітивно-колективним принципом і тому звеличував Сталіна, який організував те життя якраз так, як того хотіли людські маси. На думку Дюранті концтабори в СРСР – це потрібні й важливі заклади, де люди перевиховувалися в дусі колективізму.
Ось така людина взялася не лише спростовувати відомості від Гарі Джонса, але й взагалі почала війну вже із самим Голодомором.
«Насправді немає ні голоду, ні голодних смертей, але вельми поширені випадки смерті від хвороб, викликаних недоїданням… Якщо через кліматичні умови урожай пропаде, як це було в 1921 році, Росії справді загрожуватиме голод. Якщо ні — теперішні труднощі швидко забудуть».
Кліматичний умови…
Проте ціла низка засобів масової інформації правого спрямування все ж розмістила матеріали Джонса й приховати жахливу правду більшовикам не вдалося. Так, поголос про страшний голод, що його організували комуністи, поступово зійшов нанівець. Але правда, як кажуть українці – іі хоч топчи в калюжі – але вона чистою буде. Правда залишилася.
Між іншим, видатний англійський письменник Джордж Оруелл у своїй знаменитій повісті-памфлеті про радянську дійсність «Ферма тварин» вивів Гарета Джонса в образі фермера «пана Джонса». Дуже рекомендую цю книгу для прочитання.
І вже інші підхопили й зберегли ту правду. Американець британського походження Роберт Конквест пізніше ретельно зібрав і дослідив матеріали по Голодомору, довівши його штучність. Книга Конквеста «Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор» досі є найвизначнішою працею з цієї сумної теми. Роберт Конквест перший заговорив про те, що комуністи в СРСР винайшли нову надпотужну зброю. Зброю проти власного народу. Голод…
А Гарі Джонсу радянська влада назавжди заборонила в’їзд до СРСР. У листі до товариша, котрий збирався їхати у Москву, він писав:
«Ти повеселишся, дізнавшись, що маленький «Джонський», який і мухи не зачепить, удостоївся честі потрапити до чорного списку ОДПУ, і йому заборонено в'їзд до Радянського Союзу. Я чув, що у секретній поліцейській папці з моїм іменем зберігається довгий список моїх злочинів, у тому числі, як це не смішно, шпигунство. Насправді, Литвинов надіслав спеціальну телеграму з Москви до радянського посольства у Лондоні, щоб вони як слід поскаржилися на мене містеру Ллойд-Джорджу».
Насправді веселого тут мало. Джонс не врахував підступного нелюдського характеру більшовиків і те, що вони ніколи нічого не забувають і не прощають тих, хто завдав їм поразки.
У 1935 році під час організованої агентом НКВС Адамом Пурпісом подорожі Внутрішньою Монголією в компанії  іншого агента НКВС – доктора Герберта Мюллера (їхня причетність до шпигунства на користь Луб’янки сплила пізніше) Гаріта Річарда Воена Джонса було викрадено невідомими й страчено 12 серпня цього ж року. Наступного дня йому мало виповнитися тридцять...
Тож згадаємо незлим тихим словом цю славну правдиву людину й пом’янемо ще одного героя, що прийняв мученицьку смерть від рук комуністичних катів.

З великим журналіським вітанням,
ПАВЛО  ПРАВИЙ

Комментариев нет:

Отправить комментарий