Общее·количество·просмотров·страницы

пятница, 11 сентября 2015 г.

Історичні граблі, або фейсом об "зраду"

Українці, з числа «справжніх патріотів», у розкішних, але вже добряче поношених вишиванках, продовжують радісно марширувати по граблям і стук іт дерева об лобну кістку зливається із цокотом підборів, створюючи ефект грізного упевненого поступу. Поступу у прірву, якої навіть не видно через іскри, що сиплються з патріотично вирячених очей.




Сотнями років Москва, потім Санкт-Петербург, потім знову Москва користувалися феноменальною здатністю українців марширувати по історичним граблям. В часи визвольних змагань середини 17 сторіччя московські царі відносно легко захопили всю Лівобережну Україну, включно з Києвом, поділивши її з Польщею. Легко, бо самі українці віддали себе у рабство. Спрацювала тема «зради», яку активно інспірували оплачували й підзужували з Москви.
Українці повставали проти гетьмана Юрія Хмельницького. Чому? Бо він, бачте, був зрадником – хотів Україну під поляків підвести. Напружилися, скинули «Хмельниченка». А в цей час московіти відкусили північні території, посадивши там ручних «сепаратистів» з числа місцевих «полковників». Нічого не нагадує?
А потім Виговського прибрали з гетьманства також під волання «зрада». Його заарештовано козаками Павла Тетері. Потім вже самого Тетерю скинув Іван Брюховецький. Звичайно ж за те, що той начебто збирався продатися полякам.
Потім так само повстали про іншого гетьмана – Дорошенка. Він також виявився «не такий». Чому? Бо зрадник. Хотів Україну вже не лише під поляків підвести, але й під турків також. Скинули і його.
А тим часом московіти вже всю Лівобережну Україну «віджали», поставивши там «ручного гетьмана». Запорізьку Січ поки що залишили «на потім», тим більше, що славні запоріжці, на чолі з тим таки Сірком непогано попрацювали на користь Москви – взяти хоча б знаменитий рейд у Крим під час Конотопської битви, коли війська Олексія Михайловича та й усю Москву від спалення врятувало лише те, що союзники Виговського – татари – повернулися до Криму, який у цей час палив Сірко.
Не беруся сказати скільки золота, срібла, перлів та соболів перекочувало з кремлівської скарбниці до скринь одягнених у вишиванки «українських патріотів», але гордих вояків, які під проводом Хмельницького били поляків під Жовтими Водами, а під проводом Виговського московітів під Конотопом, московські царі поступово перетворили на «малоросів». Через низку виступів самих же українців проти численних «зрад»
Особливо цінними для поневолювачів виявилися ті, кого пізніше Ленін охарактеризував як «корисних ідіотів». Корисні, бо самі того не розуміючи (а може навіть і розуміючи, але вважаючи, що то вони використовують Москву, а не навпаки) працювали на інтереси Кремля. А ідіоти, бо не усвідомлювали цього та ще й робили те, що часто не до снаги найкращим агентам, безкоштовно.
Зрештою, той самий Іван Брюховецький, який на інспірований ним (а також Москвою) так званій «Чорній раді» скинув гетьмана Павла Тетерю (звичайно ж – за «зраду») ніколи не був агентом Кремля. Ну, отримував соболів від царських послів, а хто їх тоді не отримував? Брюховецькому просто дуже хотілося стати гетьманом, а зробити це можна було, лише поваливши попередника. Пізніше Брюховецький навіть і виступив разом з Петром Дорошенком проти царських поневолювачів, але вже було пізно…
У 1919 році Центральну Раду скинули «справжні патріоти» з числа українців, очолюваних гетьманом Павлом Скоропадським. Звичайно ж – за «зраду». Потім вже Скоропадського скинула Директорія Петлюри. Годі й говорити, що теж за «зраду». З ними всіма, як із «зрадниками трудового народу» воював Нестор Махно.
Нагадати хто цим усім скористувався і де опинилися Махно, Петлюра, Скоропадський, Вінниченко, Коновалець?
А про «зрадоманію» СБ ОУН у 1944-1946 роках нагадати? Історики називають це жахіття «параноєю зради». Тоді було вбито сотні безневинних патріотів лише за підозрою у зраді. Кремлівські спецслужби добряче на тому погріли руки, діючи за принципом «поділяй і володарюй» - достатньо було підкинути «есбістам» звичайний клаптик паперу який був начебто запискою НКВС до «агента» і людини не ставало. Дійшло то того, що самого заступника Романа Шухевича – майбутнього останнього головнокомандувача УПА Василя Кука було звинувачено у зраді, в тому, що він агент НКВС на псевдо «Блакитний».
Тепер ось на Україну накочується чергова хвиля «боротьби зі зрадою». Російські спецслужби не вигадують нічого нового – вони працюють на добре перевіреному старому, використовуючи давні фобії українців. Та й навіщо щось винаходити, якщо «хохли» досі успішно марширують по старим граблям. Зойкають від болі, але, потираючи гулі, крокують далі й далі…
Не буду називати прізвища усіх тих борців із «зрадою» – читачі самі знають їх не гірше. Скажу лише, що, виступаючи проти нинішнього гетьмана у сподіванні самим стати гетьманами, ці «зрадоборці» використовують ту саму тактику, що й їхні попередники – брюховецькі, золотаренки, вінниченки, лебеді: обман народних мас, демагогію, провокації, наклепи.
А в Кремлі тихо потирають руки. І тихцем, мов у багаття хмизу, підкидають агентурі мільйони доларів, аби було чим платити мітингувальникам; чим платити за участь у недешевих політичних ток-шоу на телебаченні; було на що купувати камуфляж, берці та зброю ордам «істинних патріотів-революціонерів». Ну і себе, коханих, також не обмежувати у втратах. Адже так хочеться і Італію махнути, відпочити від праці на благо української національної революції…
Колись історія дасть оцінку усім цим кандидатам у гетьмани. Якщо Україна встоїть у двобої з Російською імперією, ми напевне ніколи не дізнаємося, хто з «вишиванкових» та «камуфльованих» патріотів України були платними агентами Кремля, а хто – «корисними ідіотами» з залізними горлянками й дерев’яними головами, об які навіть випробувані тяжкою працею на городах держаки граблів ламаються.
А от якщо українці чергове стануть «малоросами» у складі «Велікой і нєдєлімой» ті, хто зараз з такою радістю, мов отара овець за головним бараном поспішає по граблям  услід  вождям в камуфляжі, одного разу з подивом узріють декого із тих вождів по телевізору. На урочистому прийомі в колонній залі Будинку рад або у Георгіївській залі Кремля. Де там зараз державні нагороди Путін вручає?

P.S. Колись у козаків був закон: під час війни отаман (кошовий, наказний) або і гетьман був поза критикою. Взагалі. Того, хто хоча б заїкнувся проти провідника, якому козаки з власної волі вручили владу – карали на горло миттєво. І правильно робили.
Але і отамани знали: якщо похід (війна) виявляться невдалими, то після їх закінчення з них товариство спитає. З усією суворістю. А розуміння суворості у наших предків було своєрідне.
Така політика була дуже мудрою. Відпрацьованою десятиріччями жорстокої боротьби. І щойно від неї відійшли, щойно дозволили чвари під час війн та битв – Україна виявилася приреченою. Дуже б не хотілося, аби результатом нинішнього урочистого маршу по граблям стала втрата державності. Вже тепер, мабуть, назавжди. Нинішня осінь покаже. Бо лише «корисний ідіот» не бачить, звідки розганяється каламутна смердяча хвиля «всьопропальшини» і «всезрадщини». Той, хто добре вчив історію у школі не може не побачити намагання російських спецслужб аби «лютнева буржуазно-демократична революція» 2014 року в Україні переросла у «жовтневий переворот» 2015. І не важливо який то буде переворот – заради диктатури пролетаріату чи диктатури національної, адже слідом за переворотом обов’язково приходить Громадянська війна…
P.P.S. Дуже боюся, аби це коротеньке й сумбурне есе не виявилося пророчим. Не хочу бути пророком. Особливо з такими пророцтвами. Хай вже краще мене назвуть «поро-хоботом» і допитуватимуть скільки шоколаду зжер - переживу, - аніж виявиться, що ці всі мої пости є голосом волаючого у пустелі, який анітрохи не завадив планам розвалу України. Навіть про репост цього есе не проситиму. І дуже вибачаюся, якщо комусь цей текст видасться надто жорстким. 
Але до болі у серці не хотілося б зустрітися з тими, хто зараз готує «національну революцію» років так за п’ять десь у Варшаві в черговій хвилі емігрантів…



З великим шоколадним привітом,

ПАВЛО  ПРАВИЙ

6 комментариев:

  1. Принаймні нашому менталітету "два українця - три гетьмана" ми не зраджуємо. :(

    ОтветитьУдалить
  2. Як завжди, блискуче. Дякую, Павло !

    ОтветитьУдалить
  3. Підписуюсь під кожним словом.
    Аби ж ті слова почув кожен.

    ОтветитьУдалить
  4. Надія на те , що до деревяноголових дійде, те що перед небезпекою потрібно об'єднуватися проти спільного ворога , а не битися на смерть між собою примарна. Дуже мало надії і ви шановний друже Павло це прекрасно розумієте. Я дуже добре пам'ятаю події у РУХові в советський період. Поборювання ,,на смерть" теж йшло між собою і добре , що цей період ( падіння комуністів) був не тривалим, а то хто зна чим би все скінчилося для України.

    ОтветитьУдалить
  5. А чому автор ні словом про фастівського полковника Семена Палія ( причина поразки під Полтавою )? І ще ,в ОУН СБ не було ! Вона була в УПА !І про псевдобоївки УПА з переодягнених НКВСників мовчок ???

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Шановний, перед тим, як критикувати, треба б підучитися історії (без образ). Служба безпеки таки була в ОУН. Очолював її Микола лебідь,а, починаючи з 1941 року - Микола Арсенич-Березовський. І працбвала СБ саме за наказами ОУН, а вже потім УПА. І те, що її керівники одночасно могли носити військові звання УПА, як наприклад той самий "Апсен" - нічого не значить. Ну, хоч вікіпедію почитайте, або що. А, може, знайдете книгу Іщук Олександр, Огороднік Валерій. Генерал Микола Арсенич: життя та діяльність шефа СБ ОУН.

      Удалить