Общее·количество·просмотров·страницы

вторник, 13 октября 2015 г.

Про комунізм і не лише...

Сьогодні з ранку мав сюрприз. Одна жіночка досить похилого віку надіслала особисте повідомлення, в якому назвала мене «антисовєтчиком» і навіть «антикоммунистом». Шпиняла мені, шо радянська влада мене вивчила й вигодувала, а я відповів їй чорною невдячністю. Ну що ж. Оскільки людина не полінувалася написати особисто, треба відповісти. Але вибачте, шановна – відповідь даю відкрито.




Так, я – антикомуніст. Так, я – як би це висловитися коректніше українською – «антирадянщик». Будь-яка нормальна притомна людина мусить бути ним. Тому що комунізм – це Зло. Комунізм і фашизм. Але маю сказати, що без першого ніколи не було б другого.
Не вірите? Перший фашист світу – Мусоліні виріс із соціаліста. До речі, він був добрим знайомим Леніна, який дуже подобався майбутньому дуче італійського народу. І створення у 1919 році першої у світі фашиської партії – «Італійського союзу боротьби», шановна опонентко, було реакцією на прихід до влади комуністів в Росії. Та що там – про виникнення фашизму як відповідь на «перемогу соціалістичної революції в Росії» нам торочили радянські лектори на заводах і політруки в армії!
Комунізм, шановна – це Зло. Це убивство Пол Потом кожного третього кампучійця. Кетменями. Це створення штучного голоду в Україні, на Алтаї, Кубані, Поволжжі. Це коли збожеволівші від голоду матері варять юшку з власних дітей. Оце – комунізм. Справжній.
Комунізм – це покручені артритом руки моєї мами, яка за  60 карбованців на місяць мила посуд в шкільній їдальні. Голіруч. З лугом в якості миючого.
Комунізм – це 28 рублів «колгоспної» пенсії моєї бабці, яка відмантулила на бурякових полях 40 років. І «послєдніє ізвестія» вона дивилася кожного вечора лише для того, аби нарешті почути, що пенсію підвищили. Яка вона була щаслива, коли нарешті щедра соціалістична держава, яка клепала танки десятками тисяч, виділила їй аж 40 рублів! Кажете, в буржуїнських країнах дитинства немає? А моя покійна бабуся на буряках з 13 років це як? Вже коли захворіла і не тямила що робить, все скоринки хлібні під подушку ховала – це «виховання» Голодомором. Досі перед очима стоїть як вона хліб їла. Досі згадую, як вона їла з хлібом усе, від борщу до вареників. Нарве, бувало, вишень – і з хлібом. Сміється: оце я пиріжків з вишнями попоїла.
Наші бабусі гнули спину у колгоспах по 40 років. Це за їхні гроші жирували клмуністи Африки й Латинської Америки. А для наших бабусь
найсправедливіша в світі влада чомусь навіть жостойного житла
не побудувала. Самих лише танків Т-55 побудувала 20 тисяч.
А квартир для бабусь - зась.
Комунізм – це коли єдина з тих, хто вижив у Голодомор сестер бабусі – Мотя поїхала у 1941 році в заслання з чоловіком. Його відправили етапом бо він поволзький німець. Людину, чиї діди-прадіди у російській землі лежать, погнали до Сибіру лише за те, що він – «не тієї» національності. Дружба народів, кажете?
Комунізм – це коли я та мої брат із сестрою шоколадку бачили лише на Новий рік, або коли хтось з гостей приносив. Не тому, що в магазині їх не було, а тому що коштувала вона аж 3 рублі – велика сума для родини, в якій чоловік-годувальник на посаді механіка радгоспу отримував 110 рублів зарплати. Якби не тримали свиней та бичків на продаж, для яких «тирили» силос на радгоспних фермах – «щастя» жити в країні, де перемогли трудящі, було б ще повнішим…
Знаєте, шановна опонентко, що було найтяжче для мене у дитинстві? Носити радянські черевики. В мене був цілий комплекс через оті безформні, грубі вироби «ширвжитку» за 16 рублів. І як я хизувався новенькими румунськими(!) черевиками, що їх мені подарував дядько, котрому вони «не підійшли».
Комунізм – це Нагорно-Карабахська автономна область, куди нас, 18-річних хлопців загнали з військкомату насаджувати «дружбу народів». Це зараз злий «буржуїн» Порошенко не жене призовників строкової на передову АТО, а тоді гребли нас, не питаючи дозволу ані в новобранців, ані в їхніх батьків. Іще гарно, що замполіт (добра душа!) дозволяв нам носити фото мам у нагрудній кишені біля серця. Разом з комсомольським та військовим квитками. Лише після «дембеля» я випадково виявив, що мама на зворотному боці фото написала молитву і заклеїла її папером – щоб той самий замполіт не побачив. Це – також комунізм.
Комунізм, це коли сивий чабан в горах поблизу Шуші розповідає, як вчора приїздив перший секретар райкому партії, чию отару овець майже в тисячу голів він пасе і, показучи пальцем на Степанакерт, що розлігся в долині, торочив, які вірмени погані і як їх треба різати. Інструкція з комуністичного інтернаціоналізму на пленері.
До речі, якщо про комунізм, то не можу не згадати як цькували в нашій школі хлопця з родини баптистів. Вчителя майже офіційно занижували йому оцінки й безмовно заохочували різні знущання, на що ми з притаманною дітям жорстокістю були готові і на уроках і поза ними. Свобода совісті для радянської людини залишилася на сторінках найбільш прогресивної в світі Конституції.
Його величність барак. На момент розпаду СРСР і припинення
радянського експерименту, в таких і подібних до нього бараках
все ще жило більш ніж 30 мільйонів людей. Вони й зараз там живуть.
В луганському Камброді ці бараки збереглися ще з царських часів.

А вивчила мене, шановна товаришко опонентка не радянська влада. Вивчили мене мої батьки. І мої бабці. На їхні гроші, що в них забирала найкраща в світі влада, змушуючи горбатитися в колгоспах і на заводах майже безкоштовно, побудовано танків більше, ніж в решті країн світу разом узятих. На їхні гроші запущено в космос собаку та Гагаріна. На їхні гроші жерли устриць із шампанським голова французьких комуністів Жорж Марше і головний комуніст Нідерландів Хенк Хустра. Це їхніми грошима сплачувався БАМ і поворот сибірських річок, революція на Кубі і видання мемуарів «дорогого Леоніда Ілліча». За їхні гроші в кожній столиці союзних республік, в кожному обласному центрі і навіть в окремих «закритих» містах височів Будинок політичної освіти з мармуру й полірованого скла із світлими авдиторіями та лекційними залами, де молоді комуністи та комсомольці всотували в себе розповіді лекторів про те, як гарно жити в країні рад. Сто двадцять три будинки лише в обласних центрах, кожен вартістю в пару мільйонів рублів.
Йошкар-Ола. "Стандартний" будинок
політичної просвіти. Жодна радянська школа поруч не стояла
за розкішністю оздоблення і сучасністю обладнання

Ну й на школи, де сяк-так навчали математиці і дуже пристойно (діти мають знати як погано жилося до 1917 року) – історії, вірніше, тому, що цією наукою вважалося, щось залишалося. Правда на комп’ютер нас возили дивитися за 78 кілометрів у Донецьк. Правда, «Трьох мушкетерів» я прочитав лише в 16, здається років. Не тому що не хотів – тому що ні цю книжку, ані казок Шарля Перо, ані десятки інших не можна було придбати. Зате на «Малую Землю» Л.І. Брежнєва паперу не жаліли. Кожна з трьох його книжок вийшла накладом у 15 мільйонів примірників. Сорок п’ять мільйонів книжок на гарному папері, з якісними світлинами й чітким друком! Не пожаліли грошей, аби перекласти їх на десятки іноземних мов і розіслати в бібліотеки 120 країн світу! От в кого комунізм був…
Да, зовсім забув. Комунізм також – це коли на історичний факультет навіть провінційного педагогічного вишу конкурс удвічі більший, аніж до знаменитого Московського інженерно-будівельного інституту. І при цьому 2/3 місць – за «комсомольськими путівками», що їх здобули для своїх діточок партійні чиновники. Як в тому анекдоті про сина полковника: тату, а я стану генералом? Ні, синку, генерали своїх дітей мають.
Я – антикомуніст. І цим пишаюся. Не завжди таким був, бо вибудувана за гроші моїх згорблених від тяжкої праці бабусь система «безкоштовної» освіти з поголовним «жовтенятством» та червонокраватною піонерією (і ті ж будинки політосвіти) дуже гарно робили свою справу. Це лише в проклятому капіталистичному світі підліток мріє знайти клад, аби вилікувати хвору маму і здійснити подорож навколо світу. Радянські  підлітки мріяли найти діжку з золотом, аби віддати його рідній державі…
І якщо Вашому покірному слузі вдалося вичавити із себе результати отієї радянської «освіти», то це не підступи буржуазії, це не здійснення геніального «Плану Далеса», вигаданого насправді в радянському Агітпропі. Це – недоробка отієї «безкоштовної» системи радянської освіти, та добра воля моєї вчительки з історії Валентини Федорівни, яка мала б «настукати» куди слід про те, що один з її учнів все ще мислить самостійно і час від часу ті думки блукають в небезпечних царинах.
Тож викладачам історичного факультету залишалося лише підштовхнути студента в бажанні вміння мислити самостійно розвивати. А така людина – відкрию Вам таємницю, шановна опонентко, - ніколи не буде прихильником ані нацизму, ані фашизму, ані тим більше – комунізму.
Бо людині, що мислить, не треба доводити, що комунізм – це Зло…   

З великим (анти)комуністичним привітом,

ПАВЛО  ПРАВИЙ   

2 комментария:

  1. Шановний Павле. Надішліть, будь ласка, своєї совкової опонентові цю статтю про життя в години радянської влади.
    Блогер вспоминает, как «хорошо» было в СССР
    http://goodgood.me/bloger-vspominaet-kak-xorosho-bylo-v-sssr

    ОтветитьУдалить
  2. Згодна з автором. А іноді говорю з начебто розумними людьми - і їм здається, що ми жили у різних країнах. Так. Ми справді жили у різних країнах. Всі рівні, але деякі трошки рівніші... (С)

    ОтветитьУдалить