Общее·количество·просмотров·страницы

вторник, 22 декабря 2015 г.

"Чилійське диво" Аугусто Піночета

Час від часу в розмовах на кухнях, або в соціальних мережах котрийсь з патріотів, що визнали незалежність України трохи раніше за Болівію, але пізніше за Канаду, зітхають: ех, от якби нам такого правителя, як Аугусто Піночет. Він би й економіку підняв, і з ворогами розібрався б сміливо, рішуче й жорстко. Ех, якби нам Піночета…


Тема генерала Ауґусто Хосе Рамона Піночета Уґарте при владі дійсно красива, мов чобіт вартового біля мавзолею Леніна. Чого тільки не пишуть гарного про генерала: і який він розумний, і який патріотичний, і який реформатор. Словом, підняв Чилі з колін не згірше за те, як Путін свою Росію. Ну, а дрібниці типу порушень громадських свобод та розстріли без суду й слідства – це спасителю можна пробачити. Ліс рубають – тріски летять. Це ж заради загального добра…
Так і прописано на українській сторінці Вікіпедії:
«…військова диктатура на чолі з А. Піночетом, котра зуміла стабілізувати економічне становище в країні. За темпами зростання ВВП Чилі стала лідером у Латинській Америці, значно скоротилося безробіття, зросла відкритість економіки країни. Крім того, вдалося реально підвищити рівень життя населення, скоротити розрив у соціальному становищі громадян країни, але позитивні результати досягалися владою «Сильної руки» при порушенні основних демократичних принципів».
Залишимо у спокої старий принцип більшовиків про тріски. Очевидно, його прихильники чомусь упевнені, що вони до числа «трісок» не потраплять. Давайте про те, чи дійсно врятував Піночет країну. Давайте про економіку та про інші нудні речі.
Ось вам графік економічного розвитку Чилі (синя крива) в порівнянні з Латинською Америкою в цілому (оранжева крива), час правління Аугусто Піночета виділено сірим. Що бачимо? Бачимо, що за часів Піночета економіка Чилі дійсно зростала. Піночет - наче той Сталін Росію у фейковому висловлюванні Черчілля, прийняв країну із сохою, а залишив…
На картинці все гарно виглядає. Якщо не знати певних
"дрібниць" і не вміти мислити самостійно 

А дійсно, з чим залишив генерал Чилі? Чи є привід кидати у повітря чепчики й кричати «ура» чи що там прийнято горланити в Чилі?
Придивляємося до графіка уважніше. Дійсно «папереднікі» генерала довели країну до ручки, фінансова та економічна ситуація в Чилі напередодні героїчної загибелі Сальвадора Альєнди з автоматом Калашникова в руках., була не із зразкових. Інфляція на той момент складала 190% й була найвищою у світі. Генералу вдалося стабілізувати й навіть підняти економіку. Валовий національний продукт Чилі на момент приходу Піночета до влади (1974 рік) складав лише 15,54 мільярди доларів. А залишив Піночет країну нащадкам (1990) за ВНП у 31,56 мільярди вічнозелених американських листочків. Зростання більш ніж удвічі за 15 років – чи це не показник геніальності керівника хунти?
Нє, панове «піночетісти», це якраз показник абсолютної неспроможності каудільо. Все пізнається у порівнянні, згодні? З якою б країною порівняти? А давайте з нашою рідною ненькою. Згодні, що усі, хто керував Україною – цілковиті нездари, які загнали її у прірву; що економіка нашої держави деградує й розвалюється? Ми ж саме через це миріємо про Піночета, правда? Отож дивимося 15 років Піночета при владі й останні 15 років в Україні. Що бачимо?
А бачимо, що з 31,26 мільярди доларів 2000 року, ВНП в Україні зросло до 370,533 мільярдів у 2014 році (дані Світового банку). Більш ніж вдесятеро за 15 років! Без Піночета.
Скажуть: з Україною порівняння не є коректним, бо в Україні все таки падіння у 90-і роки було більш масштабним, ніж в Чилі початку 70-х, отож і «набирала вагу» Україна динамічніше. Добре, погодимося (хоча куди подіти найбільшу у світі інфляцію від 1974 року), давайте з більш стабільними й розвиненими країнами порівняємо, в них, як відомо, зростання не таке бурхливе.
В Чилі говорять іспанською? Що ж, давайте порівняємо досягнення Піночета з останніми 15 роками в Іспанії: 2000 рік ВНП цієї країни складав 595,4 мільярдів, а в 2015  році – 1,566,777 мільярди. Майже триразовий приріст.
Про жахливу інфляцію за Сальвадора Альєнде ми вже знаємо. Проте любителі Піночета не згадують, що за 15 років його правління чилійське песо знецінилося до долара у 300 разів! Це вам не 190% - тут крутіше, якщо помиляюся – математики поправлять, але це – цілих 20 тисяч відсотків. Альєнде в пеклі нервово курить…
Ноликів чиліському песо додав видатний державний діяч,
генерал Піночет...

Реальну ціну  влади «рятівника Чилі» бачимо, наприклад, з цього:
«К началу 1980 г. уровень безработицы составлял 25%, рост цен и инфляция за год – 40%. Одновременно расходы на содержание армии и репрессивного аппарата достигли 43% бюджета» (http://saint-juste.narod.ru/pin.htm).
Отож, ніякого «Чилійського дива» не існує в природі. Зростання економіки нижче за середнє у світі, дві глибокі економічні кризи і насування третьої, яку відмінив відхід Піночета від влади у 1990 році; середнє зростання економіки у 2,5% на рік абсолютно не надихає дути у фанфари. І це при тому, що США надали Піночету цілу команду професійних економістів на чолі із знаменитим нобелівським лауреатом професором Фрідманом. І це при тому, що США надали режиму Піночета величезну фінансову допомогу. Це попри гігантські вливання з боку Світового банка та Міжнародного валютного фонду.
«Витрати на перехід до неоліберальної економіки занурили чилійців в боргову яму. Зовнішній борг країни досяг $20,6 млрд. На його обслуговування витрачалося більше половини доходів від експорту» (http://nv.ua/ukr/publications/spravzhnja-hunta-jak-augusto-pinochet-rozv-jazavshi-krivavij-perevorot-vrjatuvav-chili-vid-rozorennja-67325.html).
Аби читачі розуміли – 20,6 мільярди доларів для 10-мільйонного Чилі – це все одно, що 85 мільярдів для України. Безробіття в Чилі тоді складало 20%  і це лише офіційно.
А тепер давайте знову звернемо нашу пильну пролетарську увагу на графік ВНП країни. Давайте побчимо темпи зростання економіки Чилі після повалення режиму Піночета. Бачите, як стрімко подерлася крива вгору? За 15 років після «рятівника» ВНП Чилі склав 124,4 мільярди доларів. Порівняно, нагадаю, з 31,56 у 1990-му. Чотириразове зростання.
Реалії, любі друзі такі: навіть в період відносного (і короткого) економічного зростання Чилі з 1976 по 1981 рік економіка Чилі зростала лише на 6,1% на рік (http://imperia.lirik.ru/index.php/content/view/240/38/1/5/).
Ще кілька цифр, про які чомусь не люблять згадувати піночетофіли: за часи правління Піночета удвічі виросла дитяча смертність, у шестеро – захворюваність на туберкульоз. На 1982 рік лише за офіціальною статистикою спад виробництва досяг 20%, збанкрутували 800 підприємств, у нетрях (poblaciones) жило 5,5 мільйонів людей – більше половини! Більше того – вони туди переселялися спеціально, бо не мали змоги платити за комфортабельне житло. Якщо в 1970 році середній денний раціон найбідніших верств складав 2019 калорій, то в 1990 році він «досяг» видатного показника – 1629 калорій (http://levoradikal.ru/archives/8282). Для порівняння, добовий раціон німецького військовополоненого в СРСР становив 1750 калорій, а тих, що працювали – 1945.
Німці в радянському полоні харчувалися краще, аніж
половина населення Чилі

Статистика, любі любителі Піночета, річ уперта. Звичайно, за бажанням можна знайти виправдання навіть сеньйору диктатору: мовляв, протягом 15 років він закладав фундамент, а вже після нього, на його досягненнях країна рвонула… Але ми мусимо бачити просту картину: з Піночетом зростання удвічі, без нього – учетверо. «Досягнення» Чилі виглядають гарно лише на тлі інших країн Латинської Америки (хоча Еквадор розвивався не слабше), але ми маємо пам’ятати, що в ті часи практично в усіх країнах там панували військові диктаторські режими. Чилі просто пощастило: на відміну від Еквадору, Гондурасу або Парагваю країна має велетенські поклади міді. За їхній рахунок і виживала. Поки зростали ціни на мідь – зростала економіка, падали ціни – наставала криза. Ніщо не нагадує? Ніяку країну?
Чилійські нетрі. Тут жила більша частина чілійців. Так
виглядає "Чиліське диво" за рецептами Піночета

  Тепер про те, якою ціною була куплена отой «прогрес».
«… общее число жертв и пострадавших от действий хунты достигло 40018 человек, 3065 из которых были убиты или пропали без вести» (http://lenta.ru/news/2011/08/19/chile/).
Багато це чи мало для 10-мільйонної країни – хай кожен судить сам, помноживши 27 тисяч ув’язнених в чилійських концтаборах на 4 відповідно до кількості населення України. До речі, зараз за злочини режиму Піночета розплачуються прості громадяни країни, бо щорічні виплати пенсій жертвам політичних репресій сягають 120 мільйонів доларів.
На стадіоні "Насьональ" у Сантьяго, перетвореному
на імпровізований концтабір утримувалося більш ніж
5 тисяч людей. Багато з них було розстріляно без суду.

Зате Піночет вирядився, що півень. Це загальне правило:
чим жорстокіша диктатура, тим більше золотого шиття на мудирах
диктаторів, тим яскравіші однострої солдат.

Як, наприклад, маршал Жуков, який вигадав ля себе парадний
мундир, який не передбачався жодними статутами.
Але і це ще не все. За роки диктатури з Чилі емігрувало близько 1 мільйона осіб. Кожен десятий. Емігрували не «бомжі» - тікали художники, економісти, бізнесмени, лікарі, вчителі, вчені, актори… Тікали не пенсіонери – емігрувала третина економічно активного населення. Не хотіли, невдячні, жити в «раю» сеньйора Піночета. Який це удар завдало по культурі, науці та економіці країни – цього не підрахуєш у папірцях з портретами мертвих американських президентів. Серед емігрантів такі знаменитості, як Альфредо Джаар - художник, архітектор і режисер; Алехандро Аменабар – кінорежисер, сценарист, актор, композитор, лауреат премій «Оскар» та «Золотий лев» Венеціанського кінофестивалю; Ісабель Альєнде, знаменита письменниця, лауреат Національної літературної премії Чилі – ось люди, які втікали від генерала в темних окулярах.
Тоді звідки взялися легенди про «гарного Піночета»? – спитаєте ви. Відповідь когось може шокувати: цей міф створено радянським Агітпропом. Саме так – комуністи, які оголосили Піночета ворогом роду людського, пізніше вбивали у голови громадян СРСР казочки про суворого, але справедливого і патріотичного дядька Аугусто.
Навіщо? Скринька відкривається просто: наприкінці 80-х років минулого сторіччя, коли спланована Андроповим і реалізована його учнем Горбачовим Перебудова випустила джина демократії з ретельно закоркованої Леніним-Сталіним-Хрущовим пляшки, правляча комуністична банда вирішила повернутися до старого. Тобто – до «диктатури пролетаріату». Народ потрібно було налаштувати на той поворот. І от гарно оплачувані журналісти та псевдоісторики почали розповідати казочки про «сильну руку», про «Чилійське економічне диво», а платні гебешні провокатори (є такий термін – «агенти впливу», це ті, хто спеціально розносить чутки про те, що «донька сестри колеги по роботі стала на Майдані наркоманкою») розносити ці міфи по кухням. І от вже інженери і пенсіонери на тих кухнях почали зітхати: ех, якби нам Адольфа Віссаріоновича Піночета…
Але справжній успіх кривавого тирана чекав вже у путінській Росії. Численні придворні лизоблюди дуже постаралися, аби  зробити Піночета «гарним», а затим асоціювати з ним пана Путіна.
«Ложь о Пиночете, якобы осуществившем какое-то «экономическое чудо», – один из самых наглых примеров лжи, распространяемой у нас в стране в последние годы. (http://saint-juste.narod.ru/pin.htm).
Про те, як Піночет підняв Чилі з колін народу розповідали такі відомі путінські холуї, як Михайло Леонтьєв, Петро Авен, Андрій Іларіонов (так, той самий Іларіонов, який зараз навчає українців демократії і щомісяця лякає новим наступом російських військ на Харків та Київ), Олександр Хабаров. Цей навіть зняв двохсерійний фільм, який називаєтьтся (увага!) «Формула Піночета, или Народное счастье». Це той самий знаменитий Хабаров, котрий 2000 року отримав з рук Путіна медаль «За заслуги перед Отечеством» І ступеня з формулюванням «За мужество, отвагу и самоотверженность, проявленные при исполнении профессионального долга, и объективное освещение событий в Северо-Кавказском регионе». До речі, автором ідеї фільму був інший видатний путіноїд – Євген Кисельов. Той самий, який зараз на телеканалі «Інтер» навчає українців як правильно любити Батьківщину.
Власне, на цьому й закінчимо. Бо і з Піночетом, і з його фанатами будь-якій нормальній людині має бути все зрозуміло. Решті ж не доведеш. Та й навряд чи ця решта повірить в те, що міфи про фюрера чилійського народу вийшли з Луб’янки.  «Вивсьовретє» - вигукнуть вони, шарпаючи на грудях поношену вишиванку. Ну й нехай. Не для них писалося.

З великим антифашиським привітом,

ПАВЛО  ПРАВИЙ

Комментариев нет:

Отправить комментарий