Общее·количество·просмотров·страницы

суббота, 2 июля 2016 г.

Алярм глобального масштабу

Вони дуже налякані. Вони в паніці. Усі. Усі ті, хто десятиріччями наживався на Україні, дерибанив її як міг і де міг. Вони раптом усвідомили, що їм приходить кінець.



На початку року вони оголосили Україні війну. Вони намагалися повернути все назад, у ті благословенні часи, коли можна було тирити газ і нафту, землю і танки, солдатські бушлати і аспірин з фондів допомоги багатодітним родинам. І гроші мільярдами. Коли ремонт квадратного метру київських вулиць коштував 92 тисячі доларів. Коли вони панували... 
Вони гадали, що тією війною злякають ту невелику групу людей, яка хоч щось намагається зробити в цій країні, тотально враженій корупцією, кумівством, популізмом і демагогією. Вони сподівалися на перемогу.
І тут виявилося, що противник – не з лякливих. Що противник виклик прийняв. Що противник грає жорстко. Що це не Кучма з його противагами й прагненням сидіти у вічному шпагаті; не Ющенко з його круглими столами та меморандумами єдності. Що вони розбудили лихо.
НАБУ бере їх десятками. Буквально. Справа Онищенко. Справа Александрової. Справа Протасова. Знову грозові хмари над Іванющенко та Коломойським. 
І вони усі реально злякалися.
Наскільки великий той переляк свідчить поведінка фігуранта «Газової справи» Постного. У веселій історії нашої країни було все. Ми бачили Рудьковського, Тимошенко, Мельника на інвалідному візку. Ми бачили, як виносять з зали суду на ношах Мосійчука. Ми бачили Корбана, який хапається за серце й зомліває посеред судового засідання. Ми бачили як падають непритомними Краснов і Заверуха.
Але щоб підсудного привозили на судове засідання на реанімаційному ліжку і він, вибачте за подробиці, гадив під себе, і медсестри за допомогою політиків міняли йому смердючий памперс – це вже фантасмагорія. Це – жесть.
У нас в армії був тип, який майже півроку ночами клав купу собі під подушку. Врешті решт, він таки домігся свого – в Карабах не поїхав, поїхав додому із статтею 7-Б у військовому квитку.
Постному Карабах не загрожує. Йому загрожує набагато страшніша доля. Він добре розуміє, що ходить по краю прірви, адже люди, які багато знають про мільярдні оборудки, довго не живуть. Хто сумнівається – може поспитати у Кравченка, Кірпи, Чечетова, Семенюк.
А тут такі схеми, що в них зав`язано половину депутатів та міністрів з кількох урядів. Тут такий трупопад може початися, що хоч просися в камеру. Броньовану.
І от на захист банди, яку формально очолював депутат від Партії регіонів (кажу формально, бо кінцевих фігурантів, тих, кому йшла більшість нажитих непосильним трудом долярів ще треба назвати) виступає Юлія Тимошенко. Тимошенко захищає тих, хто саджав її в камеру і теж – за газові справи. 
І от вже навколо одра невиліковно хворого в залі суду – цілий натовп, в якому ми впізнаємо великих «патріотичних борців за світле майбутнє України», комбатів, люстраторів та борців з корупцією. Всі нюхають випорожнення кишківника підсудного. Памперси один перед одним кидаються міняти.
І от вже великі й демократичні блогери, журналісти та депутати різних відтінків райдуги репетують про «вибіркове правосуддя». Чому? Наче їм від мільярдів, що їх Онищенко з Постним для паханів від політики «наколядували» не мало нічого перепасти.
Насправді не так. Перепадало. В якості грантів на «журналістські розслідування», у конвертиках за статтю або сюжет, в кишеню у туалеті Верховної ради за голосування за той або інший закон.
Уся ця камарилья добре розуміє: не буде «дерибану», не буде «розпилів» - не буде більше смачних пакуночків з бенджамінами франклінами. Не буде «спонсорської допомоги», яка на кримінальному жаргоні називається «грєв».
Ось тому у них – величезний алярм.  Глобального масштабу. Постало питання про їхнє існування як таке. І тому вони відкинуть партійні прапорці. Відкинуть і об’єднаються, як об’єднуються різні «сім`ї» мафії перед наступом поліції. Вже обє`дналися.
Колись, коли ще Євромайданом і не пахло, а володар страусів міцно сидів на пеньках Межигір’я, довелося почути здивований спіч видатного луганського комуніста Спиридона Кілінкарова: «Доки я не потрапив до Верховної Ради, - сказав народний обранець. - Я не знав яка багата наша Україна".
І за ці багатства вони намагатимуться перегризти горлянки будь кому. Луценко. Авакову. Ситнику. Гройсману. Порошенко.
Гієни б’ються за здобич. А коли гієни голодні, та ще й у зграї – вони смертельно небезпечні. Навіть для лева.

ПАВЛО  ПРАВИЙ

3 комментария:

  1. Що тут скажеш...? Дуже правдоподібно. І дуже хочеться вірити , що гієн ізолюють ( краще було б інше, але 21 ст.). Дякую за аналітику.

    ОтветитьУдалить
  2. Що тут скажеш...? Дуже правдоподібно. І дуже хочеться вірити , що гієн ізолюють ( краще було б інше, але 21 ст.). Дякую за аналітику.

    ОтветитьУдалить
  3. Автору огромный респект.

    ОтветитьУдалить