Общее·количество·просмотров·страницы

вторник, 5 июля 2016 г.

Це лише бізнес...

Я буду мстить и мстя моя будет ужасна» - сказав Олександр Онищенко з московського далека. Не сумніваюся, що буде. Принаймні – спробує. Аякже – від такої годівниці відірвали. Усе, що нажите непосильним трудом…


Але тут я писатиму не про крадіжки мільярдів народних грошей. Не про те, що саме через Онищенка та його хазяїв (хтось сумнівається, що він за великим рахунком – пішак, схеми, якими Онищенко керував, набивали кишені куди більш відомих людей) вітчизняна нафтогазова галузь – банкрот. Все це й без мене відомо. Я про інше. Про совість і патріотизм.
Зверніть увагу, куди Онищенко втік. Він втік до Москви. Бо упевнений: звідти його не видадуть навіть якщо Інтерпол тисячу і одне подання пришле у Кремль.
Онищенко міг втекти  до будь-якої теплої країни з сонячними пляжами і смаглявими красунями, з якими Україна не має угоди про екстрадицію: хоча б на острови Теркс і Кайкос, в Гайану або Нікарагуа. Можна навіть в США, кажуть, Майамі є одним з найкращих місць відпочинку у світі. Американський сервіс знов таки. Казино…
Але Сашко Онищенко тікає в країну, з якою Україна знаходиться практично у стані війни. Що можна сказати про його патріотизм? Можна сказати, що він стовідсотковий патріот зелених папірців з портретом Бенджаміна Франкліна.
Втім, Онищенкові зубки вже вирвали. Він скільки завгодно може грозити з-за бугра, ближнього чи дальнього – український народ його здихався. А от ті онищенки, що залишилися…
Давайте подивимося, хто став на захист цього паскудника. Давайте згадаємо їхні імена. Юлія Володимирівна Тимошенко. Олег Валерійович Ляшко. Великі борці за щастя українців.
І хай хтось скаже, що Юлія Володимирівна проголосувала за арешт Онищенка. Правильно, проголосувала. Ібо, як пояснив сам «потерпілий» - «політика – цинічна річ». Не виключаю, що іще напередодні Тимошенко зателефонувала йому й сказала щось на кшталт «Саша, ну ты же понимаешь… Там все равно 250 голосов. А мой «лохорат» уже волнуется, спрашивает почему это я тебя так рьяно защищаю».
І хай хтось скаже, що Ляшко теж голосував. Відповідь буде та сама.
Політика – це дійсно цинічна річ. Брати в Онищенка долари мільйонами, а взамін віддати його людині посаду міністра екології по квоті «Батьківщини» й лобіювати відміну рентної плати за користування надрами, а потім телефонувати «Саш, ну  ты же понимаешь…»
Кричати, як кричав Ляшко про «вибіркове правосуддя», а потім, переконавшись, що врятувати «газового Сашу» не можна, голосувати за його арешт, тобто за те саме «вибіркове правосуддя», проти якого воював – оце їхнє облікоморале. «Ничего личного, Саш, но ты же понимаешь… «лохорат» волнуется…»
«По справам їхнім пізнаєте їх» - навчав Ісус.
«Скажи хто твій друг і я скажу хто ти» - говорить стара українська мудрість.
І я гарантую: і Тимошенко, і Ляшко, і ледь не 2/3 депутатів, коли смажений півень прокукурікає й клюне в пещені, ніжні, відгодовані на якісних харчах задки – опиняться не деінде, а – в Москві. І теж грозитимуть страшною помстою.
Є стара заяложена сентенція: історія має особливість повторюватися. Колись білогвардійці втікали від більшовиків і селилися по Парижу, Лондону та Берліну. Вони теж грозили помстою. Вони створювали численні комітети, союзи та спілки «визволення». Вони мріяли повернутися. І вони таки повернулися. В есесівській формі. Вони мстилися. Не більшовикам – звичайним людям. Крові ці «месники» пролили по Україні, Білорусі, Росії – море.
А тепер давайте уявимо собі, що (не дай Бог, тричі перехрестився) що сталося диво дивне і російські танки прорвалися до Києва, а на передовому – сам «газовий Саша» з автоматом в руках.
Скажіть, ви упевнені, що деякі наші політики не вийдуть назустріч йому з хлібом-сіллю й прозорою чесною сльозою на очах: «Наконец-то, Саша… Мы так устали притворяться патриотами… Давай начинать – схемы давно отработаны, газопроводы в целости…»
Хтось скаже: чого ти до Тимошенко і Ляшка причепився – там он уся регіональна компанія не голосувала. Демонстративно. І не лише регіонали. Не голосували Балоги (усі три), не голосували Шуфрич, Клюєв, Жеваго, Левченко, Пензеник, Богомолець… Дехто не з’явився на голосування, дехто утримався,а багато хто демонстративно схрестив руки на грудях.
Відповім так: з ними усе зрозуміло. Вони своєї думки не міняли. Вони на 180 градусів не крутилися. Хтось з них є навіть відвертим ворогом України й цього не приховує. Але вони на «електорат» не оглядалися. ВОНИ СОБОЮ НЕ ТОРГУВАЛИ, принаймні, настільки цинічно й відверто.
Пригадуєте одну партію з гучною назвою «Українське(!) Об’єднання Патріотів(!) Пригадуєте, як вони били себе копитами у вишиванки, волаючи щось там про те, що вони великі борці за щастя українців. А коли їх питали як могло так статися, що один з керівників партії захищав у суді махрового регіонала, вождя «тітушок» і фаната «Русского мира», робили великі очі: а шо тут такого? Це ж лише бізнес…
Це. Лише. Бізнес.
Правда, Юлія Володимирівна?
Правда, Олег Валерійович?
Отож, як на мене, краще вже Шуфрич у костюмі, аніж Ляшко у вишиванці.
Розумієте про що я?

ПАВЛО  ПРАВИЙ

2 комментария:

  1. "Отож, як на мене, краще вже Шуфрич у костюмі, аніж Ляшко у вишиванці." - саме так, в красивих дубовимх трунах, один у костюмі, другий - у вишиванці. Вону забув ще...

    ОтветитьУдалить