Общее·количество·просмотров·страницы

понедельник, 1 августа 2016 г.

Колообіг сірості або звідки береться "вата"

Це якийсь колообіг сірості. Невігласи-професори пишуть страшні підручники з історії, які вбивають у голови нашим дітям випущені тими ж таки професорами невігласи-вчителі. Потім ці діти йдуть до професорів вчитися, стають сірістю, самі випускають моторошні підручники, які...
Так з українців роблять "вату". І де край, як припинити отой колообіг?

Уривок з книги ПАВЛА  ПРАВОГО
"Святослав, каган русів. Убитий та оббреханий".


Багато авторів добалакалися навіть до того, що Святослав нібито абсолютно не мав якостей полководця, серед котрих на першому місці якраз стоїть уміння прораховувати стратегічні наслідки тих або інших дій. Кагана русів малюють таким собі рубакою без страху й докору, неосвіченим диким напівбандитом, типу бритоголових «братків» початку 90-х років ХХ сторіччя, які борознили вулиці наших міст у пошуках, де б чого-небудь увірвати (такі «одноразові» заробітки в їх середовищі іменувалися «темами»).
«Якби Святослав переміг, він перетворив би Київ на базу розбійницьких набігів, на щось подібне тому, чим був балтійський острів Руга(сучасний Рюген)» [6].
Це так зручно - зробити одного з великих наших князів дикуном, убивцею-бандитом, та ще й недоумком. Не треба пояснювати дивності й безглуздості, що їх нагромаджено довколо цієї особи її сучасниками та нащадками. Не треба говорити правду. Не треба ні Ольгу, ні Ігоря, ні Рюрика, ні Олега розглядати вдумливо і прискіпливо. Досить розповісти про них довірливим співвітчизникам дві-три красиві казки. Про кораблі на колесах.
Ось типовий приклад ставлення метрів до політики, яку проводив Святослав:
«Цей розгром хозарської орди (виділення курсивом наше, - П.П.) був, утім, великою помилкою з боку Святослава, тому що Хозарія, хоча й сильно ослаблена вже у той час, все-таки стримувала тюркську міграцію у чорноморські степи. Зважаючи на цей тюркський потоп усі придбання політики Святослава на південно-східній межі і на Кавказі були абсолютно ефемерні» [1].
Дозволимо собі не погодитися з професором Грушевським. Безглуздими зусилля Святослава можуть виглядати тільки у тому випадку, якщо припускати, як це у нас і робиться, що Святослав дійсно розраховував утримати за собою землі навколо Тереку або дельти Волги.
Ми ж вважаємо, що він не дурнішим нас з вами був, і цілком усвідомлював, що для цього Русь не має ані сил, ані засобів, та й особливого бажання - теж. Дійсно, що там робити, на Кавказі? Русам що, степів навколо Дніпра мало, давай їм ще й волзькі? А вже обізвати Хозарський каганат ордою
Що ж до тюрок, яким розгром Хозарії нібито відкрив дорогу в наші степи, то сказане - правда. Але не вся. Адже і торки, і, головне, печеніги вже були тут і за життя Святослава, і до нього. І Хозарський каганат якось не дуже заважав їм мігрувати.
Розгром Хозарії відкрив двері для, як вирсловився Грушевський, «тюркського потопу», та тільки у ті двері ніхто не ринув. Нікому було. Через те сторінкою вище ми й висловлювали наполегливе прохання назвати цих «тюрок» поіменно.
А оболванювачі українського народу не вгамовуються:
«... розгром хозар мав і негативний бік. Він відкрив кочовим народам Азії - печенігам - шлях до Київської держави. З того часу печеніги не раз нападали на Київську Русь» [25].
М.С. Грушевський, при усіх його недоліках, все-таки був неабияким істориком. Він був професором (з однією літерою «ф»), і просто розумною людиною. Тому він і не називав конкретно племена міфічних тюрок, які нібито мусили «ринути» у двері, що їх відчинив Святослав.
А от автори процитованого вище посібника з історії України для учнів 7 класу мають дещо інші особові якості. Тому питання з «тюрками» вирішили прояснити. Не посоромившись тієї обставини, що на сторінці 64 цього ж посібника самі ж і написали (абсолютно правильно, до речі):
«Періодом правління Ігоря датуються перші літописні відомості про появу в південноруських степах кочівників-печенігів (виділено авторами посібника, - П.П.). Перша згадка про них в «Повісті минулих літ» відноситься до 915 р. (виділено авторами посібника, - П.П.). Князь Ігор уклав з печенігами договір, після чого вони перекочували до кордонів Візантії і Румунії. У 920 р. Ігор вів з ними війну, а в 944 р. самі печеніги взяли участь в поході Ігоря на Візантію» (там само).
Поясніть же нам, нетямущим, як Святослав міг відкрити шлях до «південноруських степів» печенігам у 968 році, якщо вони вже були тут у 915-му, коли каган Святослав ще навіть не народився? Поясніть, як печеніги могли ломитися у відчинені Святославом двері на Дону, якщо у цей самий час вони ломилися у візантійські ворота на Дунаї?
Найсмішніше, що пани, котрі зварганили нашвидкуруч цей «посібник», напевно знають, що 965 року печенізький «потоп» йшов не зі Сходу на Захід, а навпаки. Спільно з русами, як їхні союзники, печеніги штурмували твердині Ітиля.
І ще, маленька така шпичка панам Свідерським і Ладиченко, яка безпосередньо справи не стосується. Як могли печеніги у першій половині Х-го століття перекочувати до меж, за їх словами, «Румунії», якщо така держава з'явилася майже на тисячу років пізніше? Панам, що намагаються вчити наших дітей, повідомляємо, що Румунію як незалежну державу було утворено 1878 року.
Можна було б сказати, що таким чином автори просто дають школярам орієнтир у просторі співвідносно до їхіх знань сучасної географії. Але до чого тоді тут згадувана поряд Візантія? На нашу думку, слід було б писати або так, або так - Візантія і *********, або ж (згідно з нинішніми реаліями) - Туреччина і Румунія. Але куди, у такому разі, зникає Східна Римська імперія, а? Адже вона таки зникає.
Можливо, ми помиляємося, але чомусь нам здається, що високовчені автори посібника просто не знають, як називалися землі навколо нижньої течії Дунаю у ті часи. А у мапи та довідники заглядати ліньки.
А якби зазирнули, то зрозуміли б, чому ми абзацом вище замість назви гіпотетичної країни на кордоні з Візантією, де в Х-му сторіччі могли оселитися печеніги, поставили «зірочки».
Річ у тім, що у ті часи не існувало державного утворення, яке можна було б ототожнити з Румунією. Візантія (Східна Римська імперія) тоді межувала з сильним Угорським королівством, або, якщо хочете, з Угорщиною, до якої, окрім інших, входили й землі, населені волохами (предками сучасних румун та молдаван). Абсолютно очевидно, що угорці ніяк не бажали бачити у себе непроханих гостей із Степу. Їх там і не було.
Панам, котрі намагаються вчити наших дітей, повідомляємо, що крайньою західною точкою розселення печенігів у Х-му сторіччі був Південний Буг. Так що, вони не лише до кордонів сучасної Румунії не дотягли, але і до нинішньої Одеської області теж. Сусідами ж волохів були слов`яни-тіверці, котрі відділяли печенізькі степи від новоспеченої горе-істориками «Румунії».
Ті ж Т.В. Ладиченко і Ю.Ю. Свидерський (щоправда, у співавторстві з таким собі М.Ю. Романишиним - країна має знати своїх героїв!) є авторами шкільного підручника з історії України для учнів 7 класу, в якому повідомляють вражаючу новину про те, що Аскольд, виявляється, носив титул… кагана.
І тут-таки  дітям розповідають про те, що разом із слов'янами, балтами, угро-финнами та іншими племенами, Київську Русь населяли ще і… сармати!
Не інакше шановані вчені автори російської Вікіпедії начиталися - тільки там можна зустріти цілковиту (для нормального історика) нісенітницю про те, що сармати проіснували до пізнього Середньовіччя(!)
Смішно? Не дуже. Уявіть собі дитину, яка в 6 класі, у курсі «Історія стародавнього світу» вчила, що сармати - це велике іраномовне племінне об'єднання, що існувало у Північному Причорномор'ї в IV ст. до н.е., - IV ст. н.е., і раптом з подивом виявляє сармат у Київській Русі!
Говорити про сарматів як про єдиний народ - це просто феноменальна безграмтність! Спеціально для «маститих» повторюємо: сармати - не етнос. Сармати - суперетнос, який включав безліч племінних об'єднань.
Хто ж входив до складу населення Київської Русі на думку авторів підручника? Аорси? Сіраки? Може, на вулицях Києва бачили касозьких жінок? З коромислами на плечах. Чи у дружині Володимира Великого почесне місце займала кіннота язигів? Про те відомо лише Ю.Ю. Свідерскому та його товаришам, які склепили цю халтуру.
А оповідання про те, що в результаті походу князя Ігоря на Кавказ у 943 році були скорені «багаті міста на каспійському узбережжі» (це вони про Берда!) і київські купці отримали можливість торгувати на Сході; про те, що Ігор розширив свою владу на Тамань і Східний Крим? Де ви знайшли таке? З яких джерел черпали мудрість? Поділіться!
Панове вчені! Термін «Середньовіччя» пишеться саме так - із заголовної літери, бо є власною назвою, як Друга світова війна або Мезозойська ера, а не так, як ви те зобразили, наприклад, на стор. 30 свого підручника!
У своєму прагненні вчити наших дітей Ладиченко і Свідерский не самотні. Ось ще одна книга, яку ми НЕ РЕКОМЕНДУЄМО читати ні школярам, ні дорослим. Вийшла вона 2004 року у київському видавництві «Кобза» і стоїть на полицях обласних наукових(!) бібліотек.
З вихідних даних чомусь абсолютно неможливо зрозуміти, хто є авторами цієї «монументальної праці» для школярів, а упорядником його є такий собі С. Тишковець.
Там що не оповідання, то – нічне жахіття. Святославові у цій книзі, наприклад, присвячено сорок один рядок. Загалом. Ось останній абзац:
«І тоді поділив Святослав Русь між синами: Ярополку, старшому, залишив Київ; Олегу, середньому, - Чернігів, а Володимиру, молодшому, - Новгород. Сам же рушив у похід» [26].
Все. Далі оповідання про Святослава обривається. Неначе в оповідача на півслові куля з СВД влучила. Але й те, що встиг він сказати, ні в які межі історичної правди не лізе.
А повідомте, шанований укладач цього опусу С. Тишковець, в якому такому страшному сні вам наснилося, що середній син Святослава отримав Чернігів? Ви у «Повість минулих літ» взагалі-то хоч раз у своєму житті зазирали? Ви взагалі розумієте, що ви там нам навпорядкували? Ви усвідомлюєте, що, начитавшись ваших вигадок, дитина піде писати тести з історії України і отримає «кол»? Ви усвідомлюєте, що запросто можете зламати їй життя?
У передмові Ви пишете красиво:
«... Це - не підручник. Зовсім ні. Швидше, свого роду конспект. Чи, як кажуть школярі, шпора, хоч і чимала за об'ємом» (там само).
Нічого собі… шпора! В цій вашій «шпорі», наприклад, учням, що вже зовсім очманіли від вашої «ерудиції», повідомляється, що Анди, виявляється, знаходяться у Північній Америці (це в статті про індіанську цивілізацію Американського континенту). А Мексиканська затока (тримайтеся міцніше за стілець!) розташовується на західному узбережжі Північної Америки!
Там ще багато чого цікавого, почитайте, - обрегочетеся. Або заплачете. Лише дітям не показуйте.
В анотації до книги написано не менш красиво:
«Її мета - розширити <…> кругозір і дати додаткові знання із Всесвітньї історії під час позакласного читання» (там само).
Нічого собі… кругозір.
Ось так вчать наших дітей. На такій літературі виховують наш народ. І в той самий час, побачивши матеріали, які не вписуються в їх «видатні дослідження», волають не своїм голосом: «Не дамо переписати історію»!
Вони хочуть, щоб ми й далі мирилися із «шпорою», яка розповідає нам, що під час правління Катерини II, яка ввела на території України кріпацтво і знищила Запорізьку Січ, «свободи стало більше»! Блискуче! А ось якби панів упорядників таких ось «шпор» та в кріпосне ярмо? Як би вони тоді загогомоніли? Одна справа предків обгиджувати, доводячи, що їм у ярмі було дуже навіть добре, бо свободи, виявляється, у них «стало більше», а інша справа самому у тому ярмі ходити.
Вам, Читачу, самому пропонується відшукати епітет для авторів цього «розширювача кругозору».

Багато хто, і небезпідставно, засмучується, що Україну заполонила література сумнівної якості з однієї сусідньої країни. А тут свої таке чудять. Диверсанти? Чи звичайні холуї?

Хочете придбати цю книгу собі та власним дітям? Як це зробити, а також ще дещо за посиланням: 
http://pavlopraviy.blogspot.com/2016/06/blog-post_5.html

Комментариев нет:

Отправить комментарий