Общее·количество·просмотров·страницы

воскресенье, 5 марта 2017 г.

Поцілувати Сталіна в...

Його бюст досі цілують в губи потворні кульгаві плішиві діди, які, власне в часи, коли він жив, в штани ще пудили. Його вже оголошують святим і торгують іконами з його зображенням у своїх церквах тупі, неосвічені, злі попи, забуваючи про те, що він знищив 30 тисяч храмів і розстріляв більше 10 тисяч священиків. Вони вже перед ним хрестяться.





Бідкається інтелігенція: як можна вклонятися кривавому деспоту, котрий знищив купу народу, загнав у кріпосне право 100 мільйонів колгоспників і поділив країну на сорти (категорії постачання харчів та штанів)?
Що це? Феномен?
Ні, панове інтелігенти, - це не феномен. Пол Пот знищив третину населення Кампучії-Камбоджі. Його «кхмери» навіть не розстрілювали - для економії набоїв убивали людей кетменями та лопатами. Набій до автомату «Калашнікова» коштував 20 центів. Людське життя за полпотівских комуністів - менше.
Зараз, знаючи це все, 75% камбоджійців вважають Пол Пота великою людиною і ностальгують за тими часами.
Феномен?

Справа тут от в чому. Тих, хто міг би назвати Сталіна і Пол Пота чудисками і плюнути на їхні могили - знищено. Тих, хто міг повстати проти них - вони поклали в землю.
Залишилися ті, хто в ті часи мімкрував. Ті, хто гнувся і прогинався. Хто боягузливо славив вождя і переконав зрештою самого себе, що вождь - геній, а його влада - найкраща в світі.
Вівчарі стрижуть овець; вівчарі доять овець; вівчарі ріжуть овець собі на шашлик і бограч, а шкури пускають на кожухи. Вівчарі та їхні вірні пси навіть захищають овець від вовків - щоб було кого стригти, доїти та було з кого шкури дерти. Але вівці люблять своїх вівчарів. Ні, навіть не так: для овець вівчарі - боги. А вівчарки, які зганяють овець у гурт, покусуючи за ноги - посланці богів, до яких вівці ставлять зі страхом, повагою і заздрістю.
Ось де джерело отієї ірраціональної любові до Сталіна і Пол Пота.
А ще є інша категорія людей, що люблять Сталіна. Це професійні кати, діти та онуки катів. Ті, чиї діди стояли на вишках сталінських таборів. Хто обжирався американською тушонкою та згущенкою і купував за шмат американської ковбаси собі на ніч будь-яку жінку. Поки інші воювали на фронтах.
Вівчарки.
Товариш розповів одну з численних історій сталінських часів на Поліссі. Голова сільради їде бричкою «у район». Берез з собою двох симпатичних колгоспниць. І дорогою по черзі водить у кущі. Не даси - розкуркулимо, а мужик твій поїде на Магадан.
І жінки покірно ставали в позу.
А чому двох? Йому однієї мало було? Це – приниження. Він їх так принижував одну перед одною.
Звісно, цей колишній голова сільради цілуватиме Сталіна і за третім стаканом пускатиме сльозу: «Яку країну проср...ли». Їм просто хочеться назад, туди, де вони на вишках стояли; де вони були господарями доль і життів, де вони ставили в позу кого хотіли і де хотіли. В часи, коли їм чоботи лизали.
А є третя категорія. Це нащадки «терпіл», овець, які дуже заздрили вівчаркам. Які теж хотили б їздити бричками з симпатичними колгоспницями, стояти на вишках, жерти тушонку і запрошувати на одну палу ковбаски жінку, що впала в око.
Цих, напевне - найбільше. Яка найпрестижніша професія була в часи СРСР? Ким хотіли бачити своїх синів радянські батьки? Правильно: співробітникам КГБ СССР.
Ці, напевне - найстрашніші.

Подивіться на Донбас - там вони влаштували сталінську систему в мініатюрі. Там є все: і тушонка з горілкою для «своїх», і спецпайки для обраних, і ковбаса в обмін на напівдобровільний секс, і головне - таке солодке відчуття влади над нижчими, над вівцями. І навіть не в тому справа, що пристрелиш когось і тобі за це нічого не буде. Головне це як солодко щемить серце; як приємно до оргазму, коли ти з автоматом «Калашнікова» йдеш вулицею, а від тебе тікають, ховають очі і одну лише думку читаєш у коротких зляканих поглядах: «лише не мене»; як здоровезний мужик, який в іншому місці й часі втряс би з тебе душу, злякано ховає в себе з спиною дружину й в його очах німе благання «не чіпай»…
О, це велике щастя – мати владу над людьми і зброю. От де щастя справжнього сталініста. Ось де причина такої популярності Сталіна і Пол Пота. Гітлера, до речі, також багато німців таємно люблять.
До речі, пошукайте в гуглі відео, де батюшка цілує постамент памятника Сталіну. Не ображайте батюшку сороміцькими коментаріями куди саме приходиться поцілунок. Вважтимемо що постамент - то пряма аналогія з чоботами.

Сьогодні - чергова офіційна річниця смерті Сталіна.
До речі, помер вождь красиво: його знайшли непритомного в калюжі власної сечі й лайна. Є відомості, що його отруїли найближчі соратники.
А Пол Пот гнив у джунглях, переховуючись від розплати, аж поки соратники його не отруїли. На момент смерті йому було, як і Сталіну, 73 роки.
Ну а як іздох Гітлер ви самі знаєте.

1 комментарий:

  1. Як завжди- чесно,відверто,розумно... Дякую .

    ОтветитьУдалить