Про опозицію, дім скорботи та ефект професора Титанушкіна

Хотілося б написати щось епічне. Круте. Про перспективи впливу лібертаріанської ідеології на українську політичну еліту, або про шанси неоконсерватизму як об`єднуючого чинника традиціоналістської частини суспільства.

Та де там! Яке нафіг лібертаріансво?! У нас цілий депутат, дочекавшись, коли президент поїде за кордон, біжить до нього на поріг і оголошує голодування, вимагаючи там чогось. Президент в Нью-Йорку, а депутат - в Києві. Вимагає.

У нас цілий віце-спікер парламенту приєднується до голодування депутата, вимагаючи щось там у президента, котрий якраз летить з Нью-Йорку до Брюсселю.

І от, посидівши трохи, попозувавши на камери журналістів по виклику, віце-спікер і депутат оголошують, що їм нема з ким(!) розмовляти і швиденько роблять ноги. Від`їдатися після двох днів постування. А президент тим часом знаходиться в Брюсселі.

Це – «Самопоміч» - партія тіпа «нових сил» в українському політикумі. Це ті, хто оголосив себе прогресивними. Вони лібертаріанство з лесбійством часом не плутають, ні? Особисто я дивлюся на цей фарс і, крім питання: «що це було» інших не маю. Одним словом – комедія, причому найпримітивнішого штибу. Як на базарі в Бердичеві року 1743 від Різдва Христова.

«Самопоміч» після цієї ганьби має померти взагалі. Ібо нормальна людина там не може залишатися. Ібо не згоріти від сорому через потужну і напрочуд сміливу акцію Березюка і Сироїд  може лише абсолютно безсоромна, або цілковито дерев`яна людина. Як в очі людям дивитися? Як перебувати в партії політичних клоунів?

Проте, на жаль, найбільша біда не в партії, що її уже давно багато хто називає «Садонеміч». Давно уже розумним людям зрозумілий рівень т. з. «опозиції», усих цих лещенків-тимошенок-парасюків-семенченків-корбанів-савченок-гриценків в купі з рабіновичами-вілулами-лукаш.

Найбільша біда (давайте визнаємо чесно) у тому, що середовище правлячої коаліції та державних чиновників рівнем освіти, кругозору, рішучості, розуму, сміливості та професіоналізму теж далеко не пішли. Особливо у середній та низовій ланці. Отут біда. Бо міністр може бути дуже прогресивним, і заступники нівроку, а глибше...

Глибше парасюки та березюки.

Гадаєте про лібертаріанство та лесбійство то я так пожартував? Та нічого подібного! Після «Помаранчевої революції» на нехилу посаду в Луганській ОДА прийшла дама, яка плутала люстрацію з полюцією.

Гадаєте, через що Порошенко за 3 роки так посивів? Не через  грізного Березюка і не через Сироїд. І навіть не через їхнього «папіка». Чомусь мені так каатца...

А вам?

P.S. А ця комедія з «садонемічним» голодуванням під стінами порожньої будівлі Адміністрації президента у мене, хоч убийте, чомусь асоціюється з сюжет ом романа Ільфа та Петрова. Пригадуєте пригоди бухгалтера Берлаги у будинку скорботи?

«Все сошлись на том, что Берлаге придется плохо и что главный врач Титанушкин, возвращения которого из командировки ожидали со дня на день, разоблачит его в пять минут. О том, что возвращение Титанушкина наводило тоску на них самих, они не распространялись...

... Утром вернулся из командировки профессор Титанушкин. Он быстро осмотрел всех четырех и тут же велел выкинуть их из больницы. Не помогли ни книга Блейлера, ни сумеречное состояние души, осложненное маниакально-депрессивным психозом, ни «Ярбух фюр психоаналитик унд психопатологик». Профессор Титанушкин не уважал симулянтов.

И они побежали по улице, расталкивая прохожих локтями. Впереди шествовал Кай Юлий. За ним поспешали женщина-мужчина и человек-собака. Позади всех плелся развенчанный вице-король, проклиная шурина и с ужасом думая о том, что теперь будет?»